Тема: Екскурсія. Корисні копалини рідного краю. Способи добування й використання. Охорона корисних копалин

Мета: продовжити знайомство дітей із корисними копалинами рідного краю, з їх використанням та родовищами; розвивати спостережливість дітей; виховувати економне і раціональне використання корисних копалин.

Обладнання: олівці, блокноти.

Рекомендації: екскурсію можна провести, якщо є змога, до піщаного кар'єру або до Харківського планетарію, де учні наочно ознайомляться з добуванням корисних копалин.

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності

Учитель повідомляє, що буде незвичайний урок — екскурсія. Він називає місце екскурсії, нагадує про правила поведінки на вулиці. У разі необхідності проводить бесіду про правила дорожнього руху. Для подальшої роботи клас можна поділити на групи.

Слово вчителя з елементами бесіди.

— Де беруть пісок, камінь, глину?

— З чого виготовляють комбайни, трактори, літаки?

— З чого будують шосейні дороги, житлові будинки, заводи?

II. Сприйняття і засвоєння матеріалу

1. Слово вчителя.

В Україні, як і в інших країнах світу, будують багато житлових будинків, заводів, фабрик. На все це потрібно багато піску, цементу, вапняку. Щоб виготовляти різноманітні машини, літаки, необхідні чавун, сталь, мідь, алюміній. Для опалення житлових будинків, для руху автомобілів і літаків потрібне паливо: нафта, кам'яне вугілля, природний газ. Щоб користуватися цими багатствами, їх необхідно видобути із землі.

Україна багата на різноманітні корисні копалини, причому запаси їх у нас досить великі. На території Харківської області немає кристалічних і вулканічних порід, тому тут відсутні кольорові метали і руди. Найбільш поширені будівельні матеріали осадового походження: піски, глини, крейда, вапняк, а також горючі корисні копалини. Територія Харківської області входить до складу газонафтоносних регіонів України.

Поклади бурого та кам'яного вугілля на Харківщині є серед глинистих сланців і пісковиків. Із вугілля можна виготовити понад 60 корисних речей. Для добування викопного вугілля зазвичай роблять шахти, штольні і зрідка добувають на відкритих виробках.

2. Розповідь із використанням наочності (якщо екскурсія проводиться не на місці видобування корисних копалин). Розповідь про різні професії, пов'язані з видобуванням корисних копалин.

3. Тестування.

Правильні чи хибні судження?

— Кам’яне вугілля — це рідка корисна копалина.

— Природний газ — це газоподібна корисна копалина.

— На Харківщині видобувають кольорові метали і РУДИ.

— Нафта — це рудна корисна копалина.

— Пісок — це горюча корисна копалина.

4. Завдання учням.

Скласти розповідь про екскурсію за планом.

План

1) Місце проведення екскурсії.

2) На які групи поділяються корисні копалини?

3) Які з них є в Харківській області?

4) Назвіть родовища корисних копалин, які запам’ятали.

5) Зробіть малюнок об’єкта, який допоміг вам ознайомитися з видобуванням корисних копалин (або намалюй те, що тобі найбільше запам’яталось).

5. Робота з підручником.

Дати відповіді на запитання.

6. Робота у групах.

Розгадування кросворду «Корисні копалини».

1. ... вугілля. (Кам'яне) 2. Скупчення корисних копалин. (Родовище) 3. З неї виробляють цемент, використовують у будівництві. (Крейда) 4. Який газ збирається у повітрі від спалювання нафти, вугілля, газу? (Вуглекислий) 5. Сипуча гірська порода. (Пісок) 6. Ця горюча рідина може бути брунатного, темно-брунатного, червоного, чорного, зеленуватого, жовтого кольорів, трапляється і безбарвна, як вода. (Нафта) 7. Гірська порода, яка застосовується у господарстві, викори стовується як харчова добавка або харчовий консервант. (Сіль) 8. Із піску виробляють. (Скло) 9. Риоффосит (Фосфорити) 10. Його різновиди: алебастр, селеніт, будівельний. (Гіпс) 11. Харківщина посідає перше місце в Україні за кількістю родовищ ... (Газу) 12. Бурий ... (Залізняк). 13. її застосовують у виробництві кераміки, фаянсу (Глина) 14. Для виробництва крейди використовується ... (Вапняк) 15. Висушені болота. (Торфовища)

III. Підбиття підсумків уроку

Бесіда.

— Які корисні копалини видобувають на території Харківської області?

— Які неметалеві корисні копалини видобувають на Харківщині?

— Назвіть їхні родовища (вчитель показує на карті).

IV. Домашнє завдання

1. Продовжити вести фенологічні спостереження.

2. Скласти розповідь про видобування корисних копалин від імені трьох оповідачів: науковця, геолога, промисловця (на вибір учнів).

Зразок.

І. Науковець. Розгляньте пісок і глину крізь лупу. Що ви побачили? Чи можна виліпити щось із піску? А з глини?

Пісок складається з твердих піщинок різного розміру, які не зв’язані між собою. Тому пісок сипкий і добре пропускає воду.

II. Г е о л о г. Пісок і глину можна побачити на поверхні землі, на урвистому березі річки, в яру. Вони входять до складу ґрунтів. Пісок — важливий будматеріал та сировина для виробництва скла; його добувають у Харківській області.

III. Промисловець. Пісок і глину використовують на будівництві. З них виробляють посуд, цеглу. З глини роблять пластилін. Вона входить до складу деяких фарб. Із піску виготовляють скло і скляні вироби.

Опубліковано в Природознавство

Тема: Рідний край на території України. Поверхня і водойми рідного краю. Орієнтування на місцевості за місцевими ознаками і компасом

Практична робота: орієнтування на місцевості за місцевими ознаками і компасом; читання карти рідного краю.

Мета: сформувати в учнів поняття про розташування рідного краю на території України, про форму, поверхню і водойми Харківщини; розвивати уміння орієнтуватися на місцевості за компасом і окремими місцевими ознаками; розвивати спостережливість, уміння аналізувати і робити висновки; продовжити розвивати уміння працювати в парах і групах; виховувати любов до рідної землі, прищеплювати почуття гордості за свій край.

Обладнання: карта України (фізична), картини природи рідного краю, таблиці «Орієнтування на місцевості».

Хід уроку

I. Актуалізація опорних знань

Робота з зошитом.

Повідомлення про стан погоди. Підсумок фенологічних спостережень. Побудувати монолог (6-7 речень), використовуючи слова і словосполучення з теми «Повідомлення синоптика».

Слова для довідок. Пора року, місяць, стан неба, температура повітря, вітер, його напрям, роботи на полях і городах, народні прикмети.

II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда.

— Як називається наша країна?

— В якій частині нашої держави ми живемо?

— Знайдіть на карті наше місто.

— Які ще міста є в Харківській області?

— Завдання сьогоднішнього уроку полягає в засвоєнні знань про Слобожанщину, а саме її природу, поверхню, водойми.

1. Слово вчителя.

Географічним центром Слобідського краю є Харківська область, яка лежить на північному сході України в межах водорозділу, що поділяє водні басейни Дону та Дніпра. Межує вона з Луганською, Донецькою, Полтавською, Дніпропетровською і Сумською областями України та Бєлгородською областю Росії. Довжина Харківської області з півночі на південь і з заходу на схід складає 200-225 км.

Край має схил з півночі на південь і на південний схід, по якому протікає більшість річок.

Харківщина розташована між западинами Ара-ло-Каспійського та Північноукраїнського басейнів у вигляді Маріупольсько-Воронезького мосту.

На території Харківщини розрізняють три основні регіони:

1. Північно-західна окраїна Донецького кряжу.

2. Придніпровський гребінь.

3. Південно-західний схил Воронезького масиву.

Територія теперішньої Харківської області була

заселена людьми вже в епоху давньокам’яного віку, тобто приблизно 35-40 тис. років тому.

Більша частина області знаходиться у межах Дніпропетровсько-Донецької западини, і лише крайня північно-східна частина її заходить на Воронезький кристалічний щит, а південно-східна — в межі Донецького кряжу. Вчені вважають, що на території області довгий час існували моря, в яких поступово накопичувалися осадові породи, перетворюючи глибоку западину на рівнину.

2. Бесіда.

— Які форми земної поверхні вам відомі?

— Покажіть їх на таблицях.

— Як рівнини поділяються за своєю формою?

— Як на карті позначають різні форми земної поверхні?

— Якими кольорами позначені різні форми земної поверхні на карті?

3. Слово вчителя з елементами бесіди.

Рельєф нашої області рівнинно-хвилястий. У його формуванні значну роль відіграли вода, вітер, сили земного тяжіння та інші природні чинники. Північна частина території області підвищена і нахилена на північний захід до Дніпра, а на північному сході — до Сіверського Дінця.

Поверхня області рівномірно почленована численними долинами річок. У долинах добре розвинені заплави. Багато також ярів та яруг, та розміщені вони нерівномірно. Яри активно розвиваються, що сприяє почленованості поверхні, підвищенню стоку води, змиву та знищенню ґрунтового покриву. Тому необхідна негайна кропітка робота з запобігання руйнування ґрунтів.

— Які заходи з охорони ґрунтів ви знаєте?

4. Робота з підручником.

Опрацювання статей підручника.

5. Робота з зошитом.

6. Завдання учням.

Розгадування кросворду «Поверхня і водойми Харківщини» (робота в групах).

«Поверхня і водойми Харкова»

1. Вода у водоймах буває солона та ... (Прісна).

2. Підвищення на рівнині. (Гори). 3. Східноєвропейська... (Рівнина). 4. Права притока Ворскли. (Меркла). 5. Заглиблення, по якому постійно тече річка. (Русло). 6. Печенізьке, Червонооскільське, Краснопавлівське ... (Водосховище). 7. Сіверський ... (Донець). 8. Заглиблення з крутими схилами, які утворюються на хвилястих і горбистих рівнинах з пухким ґрунтом (Яри).

IV. Підбиття підсумків уроку Робота в групах.

За малюнками, що одержала кожна група, скласти перелік ознак, за якими можна орієнтуватися на місцевості (на малюнках бажано мати різні пори року).

V. Домашнє завдання

1. Продовжити спостереження за природою і відзначити зміни у щоденнику спостережень.

2. Читати статтю підручника і дати відповіді на запитання.

3. Підготувати розповідь про річки Слобожанщини (10-12 речень) або інші форми водойм (джерела, водосховища) області.

Матеріал для вчителя Річки

Річки Харківської області належать до басейнів двох річок — Дону і Дніпра. Східна частина області належить до басейну Дону, західна — до басейну Дніпра. Живляться харківські річки за рахунок атмосферних опадів, а також підземними водами.

Навесні рівень води різко піднімається, і це часто призводить до повеней. Улітку багато річок висихає, тільки під час зливи з’являються невеликі водостоки.

До басейну Дніпра належать річки систем Ворскли, Орелі і Самари. Річка Ворскла не протікає по Харківській області, а її ліві притоки — Мерло (116 км, 2030 км2), Коломак (102 км, 1650 км2), Рябин-ка (37 км, 286 км2) заходять на її територію тільки своїм верхів’ям.

Річка Орель (320 км, 9800 км2) бере початок у Харківській області й тече вздовж південного кордону області понад 100 км.

Річка Самара (311 км) тільки на відстані 20 км перетинає Близнюківський район.

Головна водна артерія Харківської області — Сі-верський Донець, найбільша притока Дону. Його назва виникла від зменшеної форми слова «Дон» і назви слов'янського племені, яке оселилось на півночі. Сіверський Донець бере початок на Се-редньоруській височині, біля с. Лисички Бєлгородської області, перетинає Харківську, Донецьку, Луганську області і в межах Ростовської області впадає в Дон.

Сіверський Донець відносять до середніх річок; його загальна довжина 1053 км, площа басейну складає 98 900 км2. Живлять Донець численні притоки, загальна кількість яких досягає 1011 (це 4 % усіх річок України). Найбільші притоки — річки Уди та Оскіл. По Харківській області Сівер-ський Донець проходить 370 км. Ширина русла постійно змінюється: в окремих місцях — 10-20 м, а іноді досягає 200 м. Під час повені Донець виходить із берегів і перетворюється на могутню річку. Взимку річка замерзає на 2-3 місяці. Товщина криги залежить від того, наскільки сувора зима. Улітку вода в Дінці добре прогрівається і досягає у липні +23°С. Дуже красива природа на берегах Сіверського Дінця. Правий берег крутий, із залишками нагірних дібров. Лівий — низький, із заплавними луками, великою кількістю озер і боліт.

На території, що прилягає до Сіверського Дінця і його приток, зосереджена значна частина заповідних лісів. Чудова природа в районі села Коропове, відомого як Коробові Хутори. Цю ж назву має і здравниця, розташована на пагорбах правого берега річки. Будинок відпочинку оточує листяний ліс, а біля його входу височіє 400-літній дуб — пам'ятка природи. Коробові Хутори і Гай дари — улюблені місця відпочинку харків'ян, тут багато дитячих таборів та баз відпочинку.

Найбільша притока Сіверського Дінця — Оскіл — бере початок у Курській області. Загальна довжина річки 436 км, із яких приблизно 180 км знаходяться у межах Харківської області. Береги Оскола являють переважно степовий ландшафт. На окремих ділянках трапляються листяні та хвойні ліси, в заплавних частинах річки — луки.

Правий берег Осколу крутий, порізаний ярами, лівий — пологий. Русло звивисте, поросле рослинністю. Ширина русла 30-40 м, в окремих місцях досягає 300 м. Глибина річки від 2 до 10 м. Живиться річка атмосферними опадами та підземними водами. Річкова вода використовується для водопостачання, поливу городів.

У районі села Лебеже Донець приймає притоку Великий Бурлук, який дав назву районному центру. Нижче Чугуєва у Сіверський Донець впадає річка Уди — його права притока. Джерело річки — у Бєлгородській області. По Харківській області вона протікає 127 км. Береги порізані ярами і балками, ліси збереглися тільки на обмежених ділянках. Русло річки звивисте. Ширина русла 6-8 м, глибина не перевищує її. Живиться річка дощовими і ґрунтовими водами. Наприкінці літа річка Уди дуже міліє, а суворої зими місцями промерзає до дна. Вода використовується у сільському господарстві. Річка має дві притоки — Лопань і Харків, на яких стоїть місто Харків. Лопань починається у Бєлгородській області, її довжина — 93 км. Береги річки перетинають яри. Гирло Лопані звивисте, його ширина на деяких ділянках — 20 м. Ліва притока Лопані — річка Харків — бере початок на території Харківської області, а з’єднуються вони у центрі міста. Довжина річки Харків — 74 км. Лопань і Харків мілководні, тільки в окремих місцях товща води дорівнює 1,5 м. Наприкінці літа вони майже пересихають. Головне джерело живлення — талі води, меншою мірою — дощові опади та підземні води.

Опубліковано в Природознавство

Тема: Підсумок знань із теми «Наша Батьківщина — Україна»

Мета: підбити підсумок знань, які учні отримали з указаної теми; розвивати спостережливість, увагу, пізнавальну активність і здатність до творчості, до самовираження і спілкування у сумісній діяльності; виховувати бережливе ставлення до природи, почуття патріотизму.

Обладнання: карти України (фізична, атласи), індивідуальні та групові картки, ілюстрації, гербарії, матеріали фотомонтажів попередніх уроків, матеріали для ігор.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

1. Робота з зошитом.

Повідомлення про стан погоди. Учні роблять висновки щодо змін погоди, аналізуючи записи в зошиті.

2. Робота у групах.

(Учитель може заздалегідь поділити дітей на групи і дати їм різні завдання; наприклад, усні повідомлення, розповідь-екскурсію по фотомонтажу, підготовка матеріалу для ігор, розповіді про народні промисли. Цей урок учитель будує на власний розсуд, при цьому може використати матеріали попередніх уроків, а також подані нижче).

Провести стрілочки від кожної природної зони до назв професій, які найбільш поширені у тій зоні (стрілочки можуть бути кольорові: наприклад, для зони мішаних лісів — зелені, степів — жовті).

 Лісоруб

Хлібороб

 Шахтар

Комбайнер

Зона степів Оператор поливної установки Зона мішаних

 лісів

Тваринник

 Лісник

 Доярка

Єгер

Меліоратор

3. Індивідуальна робота. Заповнити таблиці.

Картка 1

 Назва рослини У якій природній зоні росте

Береза звичайна

Хурма

Липа

Ковила

Лавр

 Кипарис

Сосна Станковича

Картка 2

Назва тварини У якій природній зоні живе

Зубр

Вусач альпійський

Сайгак

Бобер

Дрохва

 Жовтобрюх

II. Узагальнення та систематизація знань

Учитель підбиває підсумок вивченого на уроках.

 Вічне кохання (Легенда )

В одному з гірських селищ жив собі леґінь* Прут. За що його так прозвали, вже ніхто не пам’ятав. Може, що мав високий гнучкий стан чи вже дуже спритний був до роботи.

Якось забарився Прут, працюючи в горах, і вирішив не повертатись додому, а заночувати в лісі. Стара смерека гостинно простелила ковдру із зеленого моху і вкрила його своїм пахучим убранням. Утомлений хлопець швидко заснув. І якийсь дивний сон йому привидівся. Ніби біля нього сидить дівчина, вся в зеленому, очі зелені і довга, до самого долу, коса. Вона лагідно і сумно дивиться на Прута, тихенько гладить його волосся і щось стиха наспівує.

Прут ніяк не міг надивитися на лісову красуню. Та коли простягнув руку, щоб торкнутись її, дівчина щезла. Прокинувся Прут. Тихо-тихо. Тільки зірки виблискують у далекому небі. Аж дивиться — повисло щось у смерековій гілці й світиться дивним зеленим вогником. Підійшов, узяв у руки. А воно й далі світиться. Так тихо й ласкаво.

Уже зникли зірки і зажеврілося небо на сході. У променях вранішнього сонця заблищала роса. Десь здалеку долетів перший несміливий спів пташини.

А трохи згодом уже весь ліс ожив. Величезне сонце піднімалося із-за гір. Задивившись на всю ту красу, Прут забув про свою дивовижну знахідку. А коли глянув, то побачив: у руці лежала звичайна зелена стрічка. Вона вже не світилась: мабуть, згасла в перших променях сонця. Заховав ту стрічку Прут, а про себе вирішив будь-що відшукати красуню-дівчину.

Наступного вечора Прут знову не пішов додому. Сховавшись за велику смереку, він чекав на лісову красуню.

Розтанули гори в нічній темряві. Повисипали зірки на небі... Раптом наче з-під землі з’явилась дівчина. Вона, тихесенько відхиляючи віти, ішла до старої смереки. Дівчина присіла на шершаве коріння, що повпивалося в землю, і заспівала. Спочатку тиха, а потім

дедалі гучніша пісня полетіла між гори. Далека луна підспівувала дівчині. Захоплена піснею, вона незчулася, як збоку підкрався Прут. Міцно схопив її і пригорнув до себе. Довга зелена коса обвила їх. Прут задивився в ясні очі, і йому здалося, ніби вся краса і велич Карпатських гір відбилася в них, глибоких і чарівних. Дівчина все ще перелякано тремтіла в його руках.

— Хто ти?

Ніби неживі, злякані вуста ледь-ледь розпустилися в посмішці, але мовчали.

— Хто ти? — знову запитав Прут.

Вона трохи схилила голову набік, посміхнулася:

— Говерла.

«Говерла, Говерла...» — прошепотів вітер. «Говерла, Говерла...» — полетіло ген-ген у далину і стихло.

З того часу Прут майже не приходив додому. Цілими ночами разом із Говерлою блукав у горах. Кохання, велике і щире, переповнювало їхні серця. Неосяжне, як те синє небо над горами, воно кликало за собою.

Але потроху перша радість кохання стала затуманюватись. У Прута в долині жила старенька мати. А Говерла не могла піти до людей без дозволу батька, гірського царя.

Почувши про кохання Говерли до Прута, батько розгнівався і прокляв свою доньку. Задрижали гори, загуркотіло, обсипаючись, каміння, застогнали на шаленім вітрі, затремтіли проліски. Пішов гомін по горах: «Про-кля-ав, про-кля-ав!»

Прибігла Говерла до старої смереки, притулилася до неї й залилася слізьми.

— Смереко-матінко, нема мені долі: занапастив батько. Не пустять мене гори з прокляттям до людей. А без Прута я загину. Навчи, люба, що робити? Обняла смерека зеленим гіллям дівчину й щось зашепотіла.

— Добре, — промовила Говерла. — Прощавай, смереко, прощавайте, гори, прощавай, мій голубе Пруте. Як не належатиму тобі, то й не буде мені життя тут, — і ступила на край прірви.

Ніби земля розверзлася, так загуло навкруги. Страшенна злива попригинала дерева. Вітер, мов скажений, виламував усе на своєму шляху. Він із розгону вдарявся об гору, виривав, гнав далі каміння і летів до сусідньої гори, одним подихом зрушуючи в

долину величезні кам’яні брили. Блискавка на мить освітлювала спотворені гори. Поламані дерева, що стягували до вітру свої повикручувані лапи і благали: «Перестань, пер-рре-ста-ань».

Аж над ранок ущухла буря. Велике сонце піднялося оглянути Карпати — і здивувалося. На місці старої долини виросла гора. Вона сягала аж до хмар і вітала сонце білою вершиною. А на долині стояли люди, дивувались новій горі-красуні.

Тільки у Прута щось тривожно на серці. Побіг він на гору.

— Говерло, Говерло, де ти?

— Це я, — каже гора. І біла ромашка, всміхаючись, зроняє кришталеву сльозинку-росинку. — Так, так, це я, Пруте.

Не повернувся Прут до людей. Залишився біля гори. А трохи згодом побігла межи гір гомінка річка. Вона проклала собі шлях в ущелинах, спадала із стрімких скель і бігла далі, чиста, як сльоза. Бігла швидко, ніби боячись, що не встигне розповісти щось тим величним вічнозеленим горам.

І прозвали люди ту річку Прутом, а височезну гору, біля якої в’ється Прут, — Говерлою.

...Задивляється Говерла в ясні чисті води Прута, а він гомонить до неї, мов розказує про своє вічне кохання.

 Синевір (Легенда )

Це слово знайоме багатьом. Відусюди з’їжджаються люди, щоб милувалося око і серце раділо від неповторної краси зелених Карпат, у долонях яких лежить Синевір.

У сиву давнину ці гори належали багатому графові, якому вдалося тимчасово підкорити гордих горян, зуся синява бездонного карпатського неба.

Батько, захопившись своїми господарськими справами, не вгледів, як донька, зачарувавшись верховинською красою, вийшла на полонину. Сіла під розлогу смереку, враз її душу полонила чиста, як ранкові роси, ніжна мелодія сопілки. Оглянувшись довкола, дівчина помітила овець, що паслися на галявині, а потім і юнака, який їх стеріг. Юнак сидів і до самозабуття вигравав на сопілці пісню рідних гір. Чорняве волосся аж горіло під теплим сонцем.

Його гордий погляд зосереджено зорів на круті схили гір. Засмаглі пальці легіня дрібно витанцьовували на сопілці, і від того мелодія віддавала то сумом, то радістю. Помітивши дівчину, юнак перестав грати.

Дівчина попросила його заграти ще. Довго, доки не покликав гонець, слухала Синь сопілкову пісню, співзвучну цій природі. Під вечір дівчина попрощалась з юнаком, пообіцявши навідати його незабаром. Наступного разу, умовивши батька, вона знову приїхала в гори, щоб побачитись з Виром. Вони покохали одне одного. Але злі сили-заздрісники вистежили і донесли графові, що його донька покохала бідного верховинського вівчаря. Граф заборонив доньці зустрічатись із Виром. Та хіба знайдуться сили, які б перемогли кохання? Не зупинили Синь заборони батька, не злякали Вира погрози графа, і тоді граф виніс свій вирок.

Однієї днини, коли закохані мали зустрітись, юнак заздалегідь прийшов на своє улюблене місце і заграв тужливу мелодію. У цей час за намовою графа слуги потайки підкралися і з високої скелі зіштовхнули на легіня велику брилу. Синь очам своїм не повірила: на обочині тужила одинока сопілка, а в долині під великим валуном лежало розтерзане Вирове тіло. Сльозам Сині не було краю, аж поки вони не заповнили галявину і саму Синь. Так із сліз утворилося озеро, яке люди назвали Синевір. Вода в озері синя, це сумний пам'ятник нещасному коханню, вершина каменя — могили Сині і Вира. Навіть зараз у народі існує повір'я, що той, хто закохається на Синевірі, не розлучиться з коханою ніколи.

Багато й інших легенд існує про це унікальне озеро, і всі вони сумні та трагічні. Можливо, Сине-вір називається так ще й тому, що минуле життя верховинців було злиденним, важким.

Одного разу батько із сином пішли далеко в ліс заготовляти деревину. Зайшли так далеко, що вибратись вже не змогли. Харчі закінчились. Першим не витримав мук голоду син. Із передсмертних вуст сина батько ледь почув слово — «хліб». Тримаючи його на руках, він благально прошепотів свої майже останні слова: «Сине, вір...». Може, відтоді й зародилось одне з найблагородніших почуттів верховинського народу — віра в життя, людей, любов...

(За Т. Андріенко, С. Попович)

Опубліковано в Природознавство
 
Виктор Новосад на сервере Стихи.ру
загрузка...
« Освітній портал »   2013 р.