загрузка...

ВАРІАНТ № 5

1. У повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький порушує проблему стосун­ків батьків і дітей. (А)

2. Досліджує драматизм стосунків з коханою, роздумує про взаємне кохання як критерій щастя ліричний герой збірки «Зів’яле листя» І. Франка. (Г)

3. У романі «Вершники» Ю. Яновського дійовими особами є обидва персонажі Данило Чабан, комісар Герт. (А)

4. У творі «Зачарована Десна» О. Довженка відсутній епізод, коли Сашко по­їхав до Києва для навчання в інституті. (Г)

5. Гумористичну й сатиричну традицію С. Руданського, Л. Глібова, І. Карпенка-Карого в XX столітті продовжив Остап Вишня. (Г)

6. Епізод, коли Іван Дідух «ймив стару за шию і пустився з нею в танець», у новелі «Камінний хрест» В. Стефаника є кульмінацією. (Г)

7. Досліджує причини братовбивства у своєму творі «Земля» О. Кобилянська. (А)

8. Засновником українського професійного театру в XIX ст. був М. Кропивни- цький. (Д)

9. Невідповідність між високим покликанням людини та її дріб’язковістю, зануреністю в побутові сварки — це проблема твору «Кайдашева сім’я»

І.   Нечуя-Левицького. (В)

10. Одна літера в прізвищі кладе край мріям про щасливе дворянське життя го­ловного героя твору «Мартин Боруля» І. Карпенка- Карого. (Д)

11. Вибір між духовним, творчим і земним, матеріальним світами має зробити Лукаш(«Лісова пісня» Лесі Українки). (В)

12. Проблему взаємовідносин митця й суспільства (чи може митець утекти від життя?) досліджує у своєму творі «Intermezzo» М. Коцюбинський. (В)

13. Арідник. лісовик, русалки, чугайстир живуть, поряд із героями твору «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. (Г)

14. Спогади про неповторний час закоханості, коли «любові усміх квітне раз — ще й тлінно», покладено в основу вірша «О панно Інно...» П. Тичини. (А)

15. «Лови летючу мить життя!», «Гори! Життя — єдина мить» — такий лейтмо­тив вірша « Чари ночі» Олександра Олеся. (Б)

16. Заміна загальнолюдських цінностей класовими, трагедія братовбивчої вій­ни — тема твору «Вершники» (новела «Подвійне коло») Ю. Яновського. (Д)

17. Проблему суперечності між синівським і революційним обов’язками пору­шено у творі «Я (Романтика)» Миколи Хвильового. (Д)

18. До громадянської лірики належить твір «Задивляюсь у твої зіниці..» А Симоненка(Д)

19. Усвідомлення причетності до долі свого народу прийшло до Марусі Чурай під час подорожі на прощу до Києва. (Г)

20. У творі «Україна в огні» О. Довженка згодився стати старостою, щоб уряту­вати село Лаврін Запорожець. (В)

21. Сюжетними мотивами нагадує західноєвропейський «роман кар’єри» твір «Місто» В. Підмогильного. (Б)

*22 Психологічною новелою, написаною в імпресіоністичній манері, є твір «На камені» М. Коцюбинського. (Д)

*23. Вітаїстичність настрою, життєлюбство, оптимізм притаманні ліричному героєві твору «Солодкий світ!..» М. Рильського. (В)

*24. Боротьбу київських ремісників із феодалами за привілеї та права зображено у творі «Свіччине весілля» І. Кочерги. (В)

25. Рахіра —Анна (1-Г)

Килина — Мавка (2-Б)

тьотя Мотя — дядько Тарас (3-А)

Галя Вишняк — Маруся Чурай (4-Д)

26. «Я...» В. Симоненка — відчуття особистої гідності та відкриття самоцінності нації (1-Г)

«Два кольори» Д. Павличка — материнська любов і благословіння (2—В) «Стилет чи стилос?..» Є. Маланюка — призначення поета й поезії (3-Д)

«О земле втрачена, явися...» В. Стуса — ностальгія патріота за рідною зем­лею (4-А)

27. «неокласики» — М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович (1-Б)

«покутська трійця» — В. Стефаник, Л. Мартович, М. Черемшина (2-Д) «празька школа» — О. Теліга, Є. Маланюк, Олег Ольжич (З—В) «шістдесятники» — В. Симоненко, Л. Костенко, І. Драч (4-А)

28. «Поза межами болю» О. Турянського — Перша світова війна (1-В)

«Диво» П. Загребельного — Київська Русь, Друга світова війна, 1965-1966 роки (2-А)

«Україна в огні» О. Довженка — Друга світова війна (3-Г)

«Intermezzo» М. Коцюбинського — після поразки революції 1905 р. (4-Б)

29. За жанровим різновидом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика — перший в українській літературі соціально-психологічний роман.

30. М. Вінграновський написав твір «Сеньйорито акаціє, добрий вечір».

31. Від першої особи ведеться розповідь у творах (запишіть не менше двох назв) В. Винниченка «Момент», М. Коцюбинського «Intermezzo».

32 Персонажами твору «Місто» В. Підмогильного є (запишіть не менше чотирьох) Степан Радченко, Надійка, Тамара Василівна (Мусінька), Зоська.

33.    Що спільного між образами Марусі Чурай та Мавки? (За драмою-феєрією «Лісова пісня» Лесі Українки та романом «Маруся Чурай» Л. Костенко).

В образах Марусі Чурай з однойменного твору Ліни Костенко і Мавки з драми-феєрії Лесі Українки є чимало спільного. Обидві героїні живуть у світі ідеа­льного, у світі любові, краси. Вони кохають. В обох це кохання трагічне, бо при­чина тому — нерівня душ з їхніми обранцями. Адже і Мавка, і Маруся долучені до прекрасного, до вічних цінностей, а їхні обранці — Гриць і Лукаш — призем­лені. «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі», — казала Маруся. «А тільки — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівня­тись», — зауважувала Мавка.

Героїні — натури самовіддані, ніжні, а кохання їх ще більше облагороджує, робить дуже вразливими, спонукає до творчості. Саме з любові Маруся творила пісню, народжуючи її своїм прекрасним серцем, а Мавці кохання допомагало знаходити «тес слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає».

 

І Маруся зі своїм коханням і піснями, і Мавка зі своїми почуттями та внутрі­шньою свободою абсолютно не вписувалися в буденні уявлення свого оточення, сила почуттів цих героїнь зовсім не відповідала створеним колись законам, та й самі вони стали абсолютно чужими будь-яким законам життя і суспільства. Ці літературні героїні перевищили застарілі закони моральністю своїх душ, перейш­ли за межі реальності, бо «мали в серці те, що не вмирає».

Опубліковано в Українська література

ВАРІАНТ № 20

1. У творі «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького порушено проблему взаємин свекрухи й невістки. (Б)

2. У написанні твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний став співавтором Івана Білика. (Б)

3. «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!» — така життєва позиція голов­ного героя твору « Тигролови» Івана Багряного. (В)

4. «Я палю свій «Кобзар»...» — демонстративно заявляв поет-футурист М. Семенко. (В)

5. Василь Гнидка став прототипом Чіпки Варениченка («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). (Д)

6. Прочитайте уривок із твору І. Франка.

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу.

Тебе кохаючи, загублю душу.

У поданих рядках ужито художній засіб антитеза. (В)

7. Той, хто веде за собою людей, має бути певний у своїх силах і без сумнівів і вагань спонукати до дії інших — це ідея твору «По дорозі в Казку» Олексан­дра Олеся. (В)

8. Три білих вівчарки, ниви в червні, зоряна баня ночі, сонна вода криниці, симфонія поля — це образи у творі «Intermezzo» М. Коцюбинського. (Г)

9. Алюзія на образ Сізіфа є у творі Лесі Українки «Contraspemspero!». (Б)

10. Негативний вплив кріпаччини на характер людини, пияцтво, марновірство неосвічених селян — це проблематика твору «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького. (Г)

11. Прочитайте уривок із твору.

— Як мене вб'ють, а ви зостанетесь живі, напишіть по такій адресі... — Вона сказала адресу і кілька разів повторила її. — Напишіть так: «Мусю вби­то на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя».

Це слова персонажа з твору «Момент» В. Винниченка. (А)

12. Прочитай уривок із твору М. Зерова.

Прекрасна пластика і контур строгий Добірний стиль, залізна колія —

Оце твоя, поезіє, дорога.

Такі позиції обстоювали неокласики. (В)

13. В імпресіоністичній манері написано поезію «Вчись у природи творчого спокою...» Є. Плужника. (Д)

14. Фанатична вірність ідеї «загірної комуни» зробила з романтика покірного виконавця чужої волі — це тема твору «Я (Романтика)» Миколи Хвильово­го. (Д)

15. Зразком медитації с твір «Ніч... а човен — як срібний птах!..» Є. Плуж­ника. (Д)

16. Мріяв про «змичку міста й села», про «міста-сади» герой твору Степан Рад­ченко («Місто» В. Підмогильного). (Г)

17. Ідею спадковості поколінь, національної закоріненості втілено в образі Дапилка («Вершники» Ю. Яновського). (Б)

18. Прочитайте уривок із твору.

Вона була красива і чепурна... А вишиванки її висіли на стінах під склом в європейських музеях: в Лондоні, в .музеї Альберт-Вікторія, в Мюнхені і Нью-Йорку, хоч вона про цей не знала.

Так характеризує автор Олесю («Україна в огні» О. Довженка). (Б)

19. Утвердження величі Т. Шевченка, учнем якого став Б.-І. Антонич, — головна думка твору «Вишні». (В)

20. У творі «Мина Мазайло» М. Куліша порушено проблему міщанства й укра­їнізації. (Д)

21. Гра з читачем, компіляція та ремінісценції, поєднання різних стилів характе­рні для постмодернізму. (В)

*22. Твір «Мойсей» І. Франка ідейно споріднений із твором «Лебідь» Олександ­ра Олеся. (Г)

*23. Нове щасливе життя на крові й стражданнях побудувати не можна — це ідея твору «Скорбна мати» П. Тичини. (А)

*24. Вибір життєвого шляху і вірне служіння своєму народу — це тема твору В. Симоненка «Єтисячі доріг...». (Б)

25. «Intermezzo» М. Коцюбинського — новела (1-Д)

«Сікстинська мадонна» І. Франка — сонет (2-А)

«Мина Мазайло» М. Куліша — комедія (3-Б)

«Вчись у природи творчого спокою» Є. Плужника — медитація (4-Г)

26. «Лісова пісня» Лесі Українки — Килина (1-Г)

«Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського — Данилко (2-Д)

«Мойсей» І. Франка — Азазель (3-А)

«Зачарована Десна» О. Довженка — дід Семен (4-Б)

27.

персоніфікація —

Співа трава, ніким ще не зім’ята... (1-Г)

порівняння —

Ніч... а човен — як срібний птах! (2-А)

синекдоха —

Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. (3-Б)

алюзія —

Ні! Не знайти! Ніхто не знає. Ніхто не чув Твоїх плачів.

Біля всесвітнього Сінаю,

Як завше — золото й мечі. (4-В)

28. «Під чужим небом» Є. Маланюка — еміграція і розлука з рідною землею, переживання за її долю (1-В)

«Маруся Чурай» Л. Костенко — доля талановитого митця (2-Г)

«Як добре те, що смерті не боюсь я...» В. Стуса — передбачення своєї долі: смерть на чужині й повернення на батьківщину у своїй творчості (3-А) «Подвійне коло» Ю. Яновського — братовбивча громадянська війна, що знищує Україну (4-Б)

29. Свято вірив у «загірну комуну» головний герой твору (вкажіть автора і назву) Микали Хвильового «Я (Романтика)» безіменний чекіст (Я).

30. Твір Остапа Вишні «Як варити і їсти суп з дикої качки» присвячено М. Т. Рильському.

31. У творі «Місто» В. Підмогильного події відбуваються у (вкажіть місце дії) Києві.

32. АУП — це Асоціація українських письменників — опозиційна до СПУ структура (творче об’єднання).

33. Чому твір О. Гончара «Залізний острів» («Тронка») називають новелою-застереженням? Аргументуйте свою думку.

«Залізний острів» у романі Олеся Гончара «Тронка» — це новела-засторога, що з'явилася із щирої тривоги Олеся Гончара за долю рідної землі, усієї планети, кожного з нас. Письменника, як колишнього фронтовика, хвилювала проблема мілітаризації держави, нарощування воєнного потенціалу. Твір надзвичайно лі­ричний і водночас драматичний: романтична юність, прекрасна у своїй спрямо­ваності в майбутнє, опиняється під загрозою, яку символізує зброя.

Закохані в новелі через свою легковажність опиняються на залишеному напівзатопленому старому металевому кораблі, «залізному острові», який військові використовують як мішень під час бойових навчань. Випробування зброї, що проводилося на полігонах, звичайно, не афішувалося. Навчання проводилося переважно вночі. Опинившись на кораблі, підлітки мимоволі могли стати живою мішенню. «Залізний острів», на якому опинились Віталик і Тоня, — це іспит на зрілість, людяність, мужність, витримку. Вони не занепадають духом, не впада­ють у відчай, вони прагнуть знайти порятунок, не втрачають людської гідності та краси своїх почуттів. Доволі символічною є остання уявна сцена в новелі, більше

схожа на авторський коменатр: «А ці двійко, що   на судні, забравшись на бак, сидітимуть на  своєму твойому острові, ждучи нічного удару, сидітимуть мовчазно зіщулені, мов останні діти землі, мов сироти людства».

Залізний острів асоціюється із чимсь холодним, неживим, приреченим. Це маленька планета Земля в масштабах космосу — спустошена, напівзруйнована, на якій немає нічого живого. Діти — останні жителі цієї планети — знайшли тимчасовий прихисток на цьому хиткому пораненому острові. Та над ними нави­сла загроза, адже будь-якої миті остання твердиня може бути зруйнована. І тоді людство загине. Тут автор нагадує читачеві про те, що людина насправді не така могутня, як їй іноді здається. І саме це в багатьох випадках робить її абсолютно беззахисною перед тими цивілізаційними загрозами, які вона сама й створила. Адже гуманістичні цінності, та й саме людське життя часто опиняються під за­грозою цивілізаційних процесів. І як важливо при цьому зберегти здатність су­часної людини до захисту свого єства, своїх почуттів. Рукотворний «залізний острів», що став пасткою для двох закоханих, — не менша пересторога, аніж полігон, що вічно реве. Тоня, що пританцьовувала босими ногами на розпеченій від сонця палубі, була так само протиприродним явищем на цій незрушній купі іржавого металу, як маленька донечка Уралова в осерді військового полігону.

За рахунок ретроспективних елементів новела відкриває читачеві певні епі­зоди з життя, окрім головних героїв, й інших героїв твору, розкриває нові грані їхніх характерів. Це своєрідне емоційне тло, потрібне авторові для того, щоб якомога глибше й точніше відтворити образи двох закоханих, які опинилися в екстремальній ситуації. Абсурдність її в тому, наголошує письменник, що небез­пека загрожує героям на їхній рідній землі, неподалік від домівки, серед мирного лиману і під мирним небом. Однак щоб десь там далеко «тремтіли» вороги, тут постійно тривають навчання, накопичується смертоносна зброя, що так легко здатна урвати тонку ниточку людського життя. І про це юні герої теж замислю­ються. Як замислювався автор, який добре знав ціну війні.

Відсутність розв’язки, відкритість фіналу новели символізують смертельну небезпеку всього людства, гуманістичних цінностей, які в будь-який момент під дією невідворотних цивілізаційних процесів можуть опинитися під загрозою знищення. Недаремно «Залізний острів» — новела-засторога. Адже Олесь Гончар закликає схаменутися перед небезпекою, яка нависла над планетою в образі нової воєнної загрози. Він застерігає сучасників від спустошення планети, жахливих наслідків порушення гармонії в природі.

Опубліковано в Українська література

ВАРІАНТ №19

1. Прочитайте уривок із твору.

Дівчина перейшла через греблю, ступила на місток на лотоках, сперлась на поренчата й задивилась не так на воду, як на свою вроду. До неї з води ви­глянуло її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами. Дівчина милувалась со­бою та червоним намистом на шиї.

Таку портретну характеристику дав автор Мелашці («Кайдашева сім’я»

І. Нечуя-Левицького). (В)

2. О. Білецький назвав «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» композицію твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Г)

3. Життя, звичаї і традиції Гуцульшини описано у творі «Тіні  забутих предків»

М. Коцюбинського. (В)

4. Уславлення героїв, що полягли під Крутами, — ідея твору «Пам’яті три­дцяти» П. Тичини. (В)

5. «І футурист, і антиквар», — так характеризував себе М. Семенко. (Д)

6. Історію села Піски від часів зруйнування Запорозької Січі до другої полови­ни XIX ст. зображено у творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (А)

7. Філософською поемою на біблійну тему є твір «Мойсей» І. Франка. (Д)

8. Реальна історія сім’ї сотника Завістного лягла в основу твору «Облога Буші»

М. Старицького. (Б)

9. Має неприродний, штучний вигляд людина, яка вдає із себе того, ким не може бути за своєю природою, — головна думка твору «Мартин Боруля»

І. Карпенка-Карого. (Г)

10. «Чи не одиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну» назвав І. Франко Лесю Українку. (Б)

11. Любив риболовлю, ходив на полювання із гаслом «Хай живуть зайці!» Ос­тап Вишня. (В)

12 Прочитайте уривок із твору «Лісова пісня» Лесі Українки.

Не зневажай душі своєї цвіту,

Бо з нього виросло кохання наше!

Той цвіт від папороті чарівніший —

Він скарби творить, а не відкриває.       і

Так повчає Мавка Лукаша. (Б)

13 Прочитайте уривок.

Тут бивсь нормани, і лядський Болеслав

Щербив меча об Золоті ворота.

Про тебе теревені плів Ляссота

І Левассер Бон план байки складав.

Ці рядки з твору «Київ — традиція» М. Зерова. (Б)

14. Прочитайте уривок із твору.

Вона не показувала перед морем страху, вона мовчки стояла на березі — висока й сувора, їй здавалося, що вона —маяк невгасимої сили.

Так схарактеризовано героїню твору Половчиху («Шаланда в морі» («Вер­шники») Ю. Яновського). (Д)

15. Імпресіоністичною новелою за жанровими ознаками є твір «В житах» Гри­горія Косинки. (В)

16. Надійка, Мусінька, Зоська, Рита — це жінки, які допомогли адаптуватися в нових життєвих обставинах Степанові Радченку («Місто» В. Підмогильно­го). (Г)

17. Є. Маланюк належав до «Празької поетичної школи». (Б)

18. Екзотику Далекого Сходу, щире кохання та справжню чоловічу дружбу зобра­жено у творі «Тигролови» Івана Багряного. (Б)

19. У творі «Маруся Чурай» Л. Костенко НЕМАЄ такої проблеми: вбивство матері через фанатичну відданість ідеї. (Б)

20. Громадянський стоїцизм, духовна нескореність, відкидання компромісів — мотиви лірики поета В. Стуса (Г)

21. Кіноповістю є твір «Зачарована Десна» О. Довженка (В)

*22. Прочитайте уривок.

Ти, сотничихо, будеш моєю. Нікуди не втечеш од мене! Ніде не сховає­шся од мене! Кали я тобі не уподобний і ти не згодишся бути моєю, то я порубаю твоє пишне тіло, пошматую на дрібні часточки...

Такий запальний характер мав герой твору Єремія Вишневецький («Князь Єремія Вишневенький» І. Нечуя-Левицького). (А)

*23. Засудження псевдопатріотів, які не мають сміливості служити Україні, підкоряються і тим самим зраджують свій народ, — одна з проблем твору «Князь Єремія Вишневецький» І. Нечуя-Левицького. (Д)

*24. «Степова Еллада», «блакитний міф» — поетичні образи України у творі «Знаю — медом сонця, ой Ладо...» Є. Маланюка. (Д)

25. «Момент» В. Винниченка — новела (1-В)

«Місто» В. Підмогильного — роман (2-А)

«По дорозі в Казку» Олександра Олеся — драматичний етюд (3-Б) «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» Панаса Мирного — нарис (4-Д)

26. «Земля» О. Кобилянської — Василь Чоп’як (1-В)

«Залізний острів» («Тронка») О. Гончара — Тоня Горпищенко (2-Д)

«Облога Буші» М. Старицького — Орися Завістна (3-Б)

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика — Грицько Чупруненко (4-А)

27.

персоніфікація —

Навшпиньках Вечір підійшов... (1-Д)

оксиморон —

Так! я буду крізь сльози сміятись. Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись... (2-В)

риторичне звертання —

Гетьте, думи, ви хмари осінні! (3-Б)

метафора —

Різьблю свій сон... (4-А)

28. «Чари ночі» Олександра Олеся — поетизація краси природи, людських по­чуттів; заклик ловити кожну мить життя (1-Г)

«Подвійне коло» Ю. Яновського — засудження братовбивчої війни, яка руй­нує Україну (2-А)

«Страшні слова, коли вони мовчать...» Л. Костенко — справжній митець не може залишити байдужим нікого (3-В)

«Мина Мазайло» М. Куліша — засудження міщанства, яке чинило опір укра­їнізації (4-Д)

29. Головними персонажами твору «Кайдашева сім’я» є родина Кайдашів.

30. Життя дезертира Корнія Дізіка — предмет дослідження у творі Григорія Косинки «В житах».

31. Історичний роман «Диво» П. Загребельного оповідає про будівництво й долю давньої пам’ятки культури — Софії Київської.

32. На початку 1990-х років в Україні з'явились літературні угруповання (запишіть не менше трьох) «Червона фіра», «Нова дегенерація», «Західний вітер».

33. Чи можна вважати Мойсея з однойменного твору І. Франка неоромантичним героєм? Аргументуйте свою відповідь.

Так, Мойсея, з однойменного твору І. Франка можна вважати неоромантич­ним героєм, адже саме на цьому образі позначилася поетика неоромантизму. Мойсей у поемі Франка — велична монументальна постать, сповнена внутріш­ньої духовної сили й енергії: «В очах його все щось горить, Мов дві блискавки в хмарі». Оповідач підкреслює могутню волю пророка, акцентує увагу на людянос­ті Мойсея. любові до поневоленого народу, вболіванні за його долю. Неординарність героя підкреслює притча про терен, що виконує благородну роль захисника дерев. Через алегорію в притчі замальовується полум’яний образ борця за народ­ну справу, скромного провідника на ниві людського поступу, яким був і сам

І. Франко. В образі Мойсея поет змалював вождя, що самовіддано служить лю­дям, любить свій народ і присвячує себе боротьбі за його майбутнє.

Образ вождя розкривається у складних ситуаціях і протистояннях громаді, коли висвітлюється мужність і сила його переконань. Усупереч забороні Авірона і Датана проповідувати правду громаді, Мойсей піднімається на віковий камінь і промовляє до народу, картаючи дух рабства, тваринне животіння. Митець звеличує вождя і пророка, наповнює його образ націє творчими осяяннями. Він прагне оживити творчі сили і дух свободи в народу, закликаючи його до завзятої бороть­би за щастя і досягнення мети. Тому Франків Мойсей постає як людина, що усві­домлює історичну необхідність народних змагань за свободу і державну незале­жність. Діяльність вождя може розкритися тоді, коли він нерозривний з народом, однак Мойсей перебуває в конфлікті з масою і стоїть над нею. Неоромантична поетика виразно втілюється у драматичних епізодах дванадцятої пісні, коли Мой­сей змушений покидати табір. Замість гніву і проклять з його уст звучать слова, сповнені батьківської любові до свого народу, сердечної туги і болю, що народ його не розуміє. Це немов сам Франко висловлює любов до свого краю: «Якби знав, як люблю я тебе! Як люблю невимовно!.. Я без вибору став твій слуга, лиш з любові і туги».

Мойсей зазнає серйозних випробувань у пустелі у двобої з демоном Азазелем. У такий спосіб моделюється складний психологічний образ пророка, котрий зазнає сумнівів і розчарувань після того, як люди його відштовхнули. У руслі неоромантичної поетики зображений Мойсей під час молитви на горі. Автор дивиться на героя очима людей з табору в долині. Вранішнє сонце відкинуло тінь вождя в долину. У цьому сонячному освітленні Мойсей здається титанічним героєм. Зображені люди завмерли, споглядаючи цю величну постать, якої вони не зрозуміли. Під вечір, коли сонце заходить, знову лягає тінь пророка на людей у долині, немов востаннє прощаючись із ними.

Тож ми можемо стверджувати, що Мойсей у поемі Франка — неоромантич­ний герой — неординарна, вільна особистість, здатна піднятися над буденним середовищем.

Опубліковано в Українська література

ВАРІАНТ №18

1. Соціально-побутовою повістю є твір «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького. (Г)

2. Проблема появи «пропащої сили» в умовах несправедливого суспільного ладу є головною у творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирно­го й Івана Білика. (А)

3. Натхненну клятву жити й насолоджуватися життям дає ліричний герой твору «Молюсь і вірю...» М. Рильського. (Б)

4. Процес творчості, суть мистецтва розкрито в алегоричній формі у творі «Ба­лада про соняшник» І. Драча. (Б)

5. «Був гарним стельмахом, але гроші не трималися в його кишені, постував дванадцять п’ятниць на рік, але святим його назвати не можна, мав велике господарство, але багато часу проводив у шинку». Це персонаж твору Омелько Кайдаш («Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького). (Б)

6. Сонетом є твір і. Франка «Сікстинська мадонна». (Г)

7. Прочитайте уривок із твору.

У нас є біліярд, бульвар чудесний, панночок скілько хочеш: у неділю буль­вар ними цвіте, мов макам всіяний... А то збереться кампанія, та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печеруємо раки ілі запиваємо трехпробною і співаємо крам-бамбулі!

Так описує свій побут у місті герой твору Степан Боруля («Мартин Бору­ля»). (Б)

8. Автором «маніфесту українського модернізму» й першим модерністом С. Єфремов назвав М. Вороного. (Б)

9. Русалка польова. Мавка, Водяник. Перелесник, Той, що в скалі сидить, — це персонажі твору «Лісова пісня» Лесі Українки. (Г)

10. Трагедію під Кругами, де полягли захисники української держави, зображено у творі «Пам’яті тридцяти» П. Тичини. (Б)

11. Прочитайте уривок із твору.

Мислі різали мій мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат революції схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зра­джу комуну?

Таку внутрішню боротьбу переживає персонаж твору безіменний чекіст («Я (Романтика)» Миколи Хвильового). (Б)

12. Утвердження високих загальнолюдських ідеалів вірності й кохання, віддано­сті громадянському обов'язку — ідея твору «Шаланда в морі» («Вершни­ки») Ю. Яновського. (А)

13. Прочитайте уривок із твору.

Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села...

Ці рядки з твору «Вишні» Б.-І. Антонича. (В)

14. Тему Другої світової війни та її наслідків для України порушив у творі «Україна в огні» О. Довженко. (Г)

15. Розпочинається і закінчується піснею «Ой піду я до роду гуляти» твір «Укра­їна в огні» О. Довженка. (Г)

16. «Шістдесятниками» є всі митці в рядку В. Симоненко, Гр. Тютюнник,

І.    Драч. (В)

17. Прочитайте уривок із твору.

Недумано, негадано забігла в глухамань, де сосни пахнуть ладанам в кадильницях світань.

Твір написаний ямбом. (А)

18. Темі несподіваного пробудження ніжного почуття кохання, що давно минуло, присвячено твір «Сеньйорито акаціє, добрий вечір..» М. Вінграновського. (В)

19. Ностальгія, бажання повернутися в Україну, сум за рідними, усвідомлення втра­ченого раю — мотиви твору «О земле втрачена, явися...» В. Стуса (В)

20. Віфлеємська зоря — Ісус — Матір Божа — людина — це символічні образи у творі «Мені зоря сіяла нині вранці...» В. Стуса. (Г)

21. У селі Тополівка відбуваються події у творі «Україна в огні» О. Довженка (Д) *22. Інтимні та патріотичні мотиви поєднано у творі «Білі акації будуть цвіс­ти» В. Сосюри. (Б)

*23. Протиставлення чесності, доброти та жорстокості, бездуховності — тема твору «Крила» І. Драча. (Д)

*24. Правдиве змалювання трагічного початку війни, доля студентського бата­льйону — тема твору «Людина і зброя» О. Гончара. (Б)

25. «Я (Романтика)» Миколи Хвильового — доктор Тагабат (1-Б)

«Момент» В. Винниченка — Муся (2-А)

«Тіні забутих предків» М. Коцюбинського — Марічка Гутенюк (3-В)

«Місто» В. Підмогильного — Степан Радченко (4-Г)

26. «Київ — традиція» М. Зерова — сонет (1-Д)

«Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського — новела (2-А)

«Сом» Остапа Вишні — усмішка (3-Б)

"Зачарована Десна" О. Довженка — кіноповість (4-В)

27.

метафора —

Ради тебе перли в душу сію... (1-Г)

оксиморон —

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні... (2-Б)

синекдоха —

Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. (3-Д)

епітет —

Задивляюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань. (4-А)

28. Іван Половець — працює на заводі і робить революцію... (1-Г)

Оверко Половець — артист і грав з греками у «Просвіті» та читав книжки, написані по-нашому. На дядькові гроші в семінарії вчився... (2-В)

Панас Половець — привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і ко­ньяк... (3-Б)

Андрій Половець — вдався у дядька Сидора, таке ж ледашо... (4-А)

29. Краса весняної природи, що гармонійно поєднується з настроєм закоханого ліричного героя, — тема твору П. Тичини «Арфами, арфами.

30. Фіксація миттєвих вражень, багатство кольорів і звуків, потік свідомості — характерні ознаки твору «Intermezzo» М. Коцюбинського.

31. Романом у новелах є твір Ю. Яновського «Вершники».

32. Сучасними українськими письменниками є (запишіть не менше трьох пріз­вищ авторів) Ю. Андрухович, О. Забужко, І. Роїдобудько, М. Матіос.

33. Що поєднує твори Л. Костенко «Маруся Чурай» і Лесі Українки «Лісова пісня»? Аргументуйте свою думку.

У творах Л. Костенко «Маруся Чурай» і Лесі Українки «Лісова пісня», здава­лося б, різних за жанром, сюжетом та часом написання, є чимало співзвучного, спорідненого. Насамперед це глибина звернення їхніх авторок до загальнолюдсь­ких духовних пошуків, а також та переконлива щирість, яка визначається мірою присутності у творі авторського досвіду, життєвого і творчого кредо. Щодо цьо­го, то обидва твори можна вважати «програмовими» для їхніх творців.

В обох творах мотив «любов — зрада — смерть» піднімається від психологі­чної драми до зіткнення земного і небесного начал, до моментів дії законів буття.

Головні героїні — міфологічна Мавка та напівлегендарна Маруся. Наші уяв­лення про обох героїнь ґрунтуються лише на усній традиції.

Вихідна напівреальність обох образів невипадкова: відсутність чітко пропи­саних рис дає змогу авторкам вільно творити обох персонажів згідно з власним баченням, роблячи їх уособленням саме того, найбільш «свого» образу, поро­дженням власного внутрішнього світу.

Недаремно обидві героїні постають перед нами немовби «не від світу сього», вони наділені вищими якостями жіночого начала, — і спільність цих головних рис передовсім і зумовлює означену єдність драми та роману. Легендарність героїнь дає змогу їхнім творцям віднести їх до вищої, неземної реальності. Вони

немов би виступають уособленнями духовного світу. Матеріальний світ не має над ними влади: Мавка не належить до нього, їй він чужий, вона долучається до виконання побутових справ лише остільки, оскільки це потрібно Лукашу; Маруся теж цілком байдужа до господарювання. Вона мас скромні потреби й задовольня­ється малим, її щастя не залежить від матеріальних гараздів («таж там росте на хаті кропива», — каже про домівку Марусі та її матері Бобренчиха, Грицькова мати). Відстороненість обох героїнь від побутових справ настільки промовиста, що вони обидві заслуговують від хазяйновитих потенційних свекрух означення «ледащої».

Найбільш бажаним і органічним заняттям для Марусі є складання пісень, для Мавки — насолода грою Лукаша на сопілці. Цим внутрішнім образам відповідає й зовнішність героїнь: тендітна Мавка, тоненька і струнка Маруся... Обидві вони майже самотні у світі, не завжди знаходячи близькість і розуміння їхніх духовних запитів у спорідненому оточенні: Мавка — серед лісових мешканців, Маруся — серед дівчат-однолітків. Мавка відверто говорить про це: «Ні, я таки зовсім, зо­всім самотня», Маруся навіть у часи до зради Гриця нерідко віддавала перевагу самотності перед розвагами в гурті молоді. Обидві вони в очах «апологетів мате­ріальності», що бояться і не розуміють тих, хто помітно відрізняється від них, — відьми». Цей страх має й реальні підстави: Мавка володіє знаннями надприрод­ного світу як його породження, Маруся знається на відьомських практиках завдя­ки бабусі, яку «вважала відьмою Полтава». Звідси ж — її знання отруйних трав. Це стає приводом для забобонів і марновірства оточення, представники якого сприймають усе незнайоме як вороже та не в змозі усвідомити єдності духовного і природного, уособленого в героїнях. Тож насправді зовсім не вони виявляють себе «відьмами». Ними постають антиподи головних героїнь — жінки, що вті­леннями матеріального світу: Килина та Галя. Огрядні й хазяйновиті, вони відве­рто ворожі духовності. Килина та Галя не просто вправні господині: відсутність духовних запитів робить їх глухими до прекрасного. Проте місце сплячої духов­ності, що не може бути порожнім, у їхніх душах натомість посідають протилежні, найогидніші людські риси — ницість, підступність та жорстокість. їм замало простої перемоги над суперницями, вони прагнуть помсти, їх морального зни­щення: Килина заклинає Мавку, обернувши її на вербу, Галя відверто сміється над покинутою заради неї Марусею («як ніж у спину прозвучав той сміх»), що спричиняє в останньої напад відчаю і спробу самогубства.

Арена боротьби між коханням та земними принадами — серце чоловіка. Лу- каш і Григорій здатні до високих почуттів і думок, проте безсилі проти тенет матеріального світу. Їхня доля — хресний шлях земної людини: підвладність спокусі, зрада своєї Любові та себе, каяття і покута.

Головні герої — Лукаш і Григорій — поступаються своїм коханим не силою та глибиною почуттів, а їхньою цільністю. А душевна боротьба, яку вони пере­живають, навіть невідома їхнім обраницям. Їхній земний шлях — пройти крізь пекло, щоб усвідомити єдину привабливість Неба. Вони страждають, караються, а потім гинуть, бо зрадили і мають бути покарані. Обидва вони усвідомлюють, що відбувають заслужене покарання, найбільшим та справжнім виявом якого є

докори  сумління. Тому вони свідомо і добровільно здійснюють покуту : Гриць, покаявшись та втративши надію знову бути з коханою, накладає на себе руки: «Відступник я. Нікчемний я і ниций», — каже він про себе. Лукаш сприймає помсту Лісовика, що перетворює його на вовкулаку, як заслужену: «Я тебе зана­пастив», — визнає він свою провину перед Мавкою. Проте, пройшовши кожен свою Голгофу, щирим каяттям та мукою спокутувавши гріх, вони свідомо звер­таються до духовного ідеалу, прошені та врятовані своїми коханими. Цей поря­тунок відбувається завдяки жертві Вищої істоти (тут: Мавки та Марусі) заради ближнього.

Більшість інших персонажів обох творів мають стосовно головних героїнь схожі ролі та смислові навантаження. .  .

У фіналі обох творів — і «Лісової пісні», і «Марусі Чурай» — крізь зовнішні риси трагедії проступає світла надія: жертва героїнь недаремна, на них чекає не лише безсмертя в іншому світі: вони залишать свій слід і на землі: Маруся у створених нею піснях. Мавка — ставши голосом і душею пісні.

Отже, близькість двох самостійних творів — не зовнішня, вона у глибинних пластах інтуїтивного бачення авторками своїх героїнь.

Опубліковано в Українська література

ВАРІАНТ №17

1. Твір «Камінний хрест» В. Стефаника за жанром є новелою. (В)

2. Прочитайте уривок із твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького.

...Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носикам. Щоки, черво­ніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина.

Так описує І. Нечуй-Левицький Мелашку. (Б)

3. Покріпачення України на прикладі історії роду панів Польських подано у творі «Хіба ревуть вали, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Г)

4. Образ «вічного революціонера», якого ніщо не зупинить на шляху до щастя, подано у творі І. Франка «Гімн». (А)

5. Кононівським полям присвячено твір «Intermezzo» М. Коцюбинського. (Г)

6. Прочитайте уривок із твору.

Ми обоє доробилися її, оцими нашими руками дороблялися її... Вона під­пливла нашою кров’ю і нашим потам. Кожда грудка, кождий ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто го­лодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї, на грудочки її!

Так розповідає про землю Івоніка Федорчук («Земля» О. Кобилянської). (Б)

7. Розв’язкою твору «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого є епізод, коли Мартин спалює «дворянські бомаги». (В)

8. Прочитайте уривок із твору.

Дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче...

Так описано героя Лукаша («Лісова пісня» Лесі Українки). (Б)

9. Сумніви й вагання пророка у творі «Мойсей» І. Франка показано через три спокуси демона Азазеля в пустелі. (Г)

10. До пейзажної лірики належить твір Лесі Українки «Хвиля». (Д)

11. Оспівування краси оновленої навесні природи, гімн життю та грядущим змінам — головна думка твору «Арфами, арфами...» П. Тичини. (Г)

12. До «грона п’ятірного» поетів-неокласиків належав М. Зеров. (Б)

13. Прочитайте  уривок із твору.

Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету.

Так описано місце, де відбуваються події у творі «Я (Романтика)» Миколи Хвильового. (Б)

14. Розв’язкою у творі «Подвійне коло» («Вершники») Ю. Яновського є епізод перемоги інтернаціонального загону Івана Половця. (Б)

15. «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє», тому не можна цуратися свого минулого — це ідея твору «Зачарована Десна» О. Довженка. (В)

16. Подяка за випробування, які зробили ліричного героя сильнішим. — мотив твору «Господи, гніву пречистого...» В. Стуса. (В)

17. Прочитайте уривок із твору «Маруся Чурай» Л. Костенко.

Воно ж. товкуще, навіть не завважить, — пече, скубе, затовкує та смажить.

Б'є в килими, неначе в тулумбаси, та промиває кишки на ковбаси.

Так характеризує Гриць Галю Вишняк. (В)

18. Наталка Сірко, сім'я Морозів, Медвин — персонажі твору «Тигролови» Іва­на Багряного. (Б)

19. Знає пояснення власне українських маловживаних слів, пишається своїм прізвищем, проте ненавидить шароварщину персонаж твору «Мина Мазай­ло» М. Куліша Мокій Мазайло. (Д)

20. Мисливські звичаї і традиції, оповідки й побрехеньки мисливців на тлі чарів­ної української природи — тематика збірки «Мисливські усмішки» Остапа Вишні (Д)

21. Зміщення часових площин, лист як вставний епізод — композиційні особливо­сті твору «Три зозулі з поклоном» Гр, Тютюнника. (В)

*22. Картини життя народу й національно-визвольна боротьба козацтва України в XVII ст. — це тло, на якому розгортаються життєві долі героїв Єремїї Вишневецького та Тодозі (А)

*23. Прокіп Конюшина — новітня інтерпретація відомого «вічного образу» у творі «Фавст» Григорія Косинки. (В)

*24. Прочитайте уривок із твору.

— Христос воскрес? — не чула.

Не відаю, не знаю.

Не буть ніколи раю У цім кривавім краю.

Ці рядки з твору «Скорбна мати» П. Тичини. (А)

25.    реалізм — об’єктивне відтворення типових героїв і типових явищ дійсності (1-В) символізм — інтуїтивне пізнання світу через розкриття аналогій, таємничого підтексту, багатозначності образів (2-Д)

неоромантизм — культ сили волі, уславлення мужності незвичайного героя, що прагне подолати відстань між ідеалом і реальністю (3-А) експресіонізм — відображення загостреного суб’єктивного світобачення че­рез гіпертрофоване авторське «Я», бурхлива реакція на дегуманізацію суспі­льства (4-Б)

26. «По дорозі в Казку» Олександра Олеся — взаємини лідера й натовпу в пошу­ку шляху до світлого майбутнього (1-Г)

«Я (Романтика)» Миколи Хвильового — боротьба в душі людяності й фана­тичної відданості ідеї (2-А)

«Момент» В. Винниченка — коротка мить шастя і кохання, яке зародилось у небезпечній межовій ситуації (3-В)

«Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського — важливість роду, родини, зна­чення народної моралі, етичних ідеалів (4-Д)

27.

В. Стус —

Господи, гніву пречистого благаю — не май за зле.

Де не стоятиму — вистою. (1-Г)

І. Франко —

Я не люблю безпредметно тужити Ні шуму в власних слухати вухах; Поки живий, я хочу справді жити,

А боротьби життя мені не страх. (2—В)

М. Вінграновський —

У годину суху й вологу Відходились усі мости.

І сказав я — ну, слава Богу,

І.       нарешті, перехрестивсь...

Коли ж — здрастуйте, добрий вечір... Ви з якої дороги, пожежо моя?.. (3-Б)

Леся Українка —

Чи довго ше, о господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа, шо він зламав свій заповіт великий, той, взятий з бою волі заповіт? (4-А)

28. «Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського — Данилко (1-Г)

«Мина Мазайло» М. Куліша — тьотя Мотя (2-В)

«Україна в огні» О. Довженка — Мина Товченик (3-А)

«Маруся Чурай» Л. Костенко — Іван Іскра (4-Д)

29. Один із жанрових різновидів драми, для якого властивий фантастично-каз­ковий сюжет, неймовірні перетворення, називається драма-феєрія.

30. До «театру корифеїв» XIX ст. належать (запишіть не менше трьох прізвищ) І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Старицький, М. Садовський.

31. Бу-Ба-Бу,  Лу-Го-Cад— це літературні угруповання (запишіть назву літера­турного напрямку) постмодернізму.

32. Стали народними піснями авторські твори (назвати не менше трьох): «Два кольори» Д. Павличка, «Пісня про рушник» А. Малишка, «Виростеш ти, сину» («Лебеді материнства») В. Симоненка.

33. Яким постає образ України в поезії Василя Стуса?

Кожен вірш В. Стуса на тему рідної землі — це крик душі, шо пораненим птахом      б’ється у грудях поета. Його   зранене      серце омивається кров’ю, бо не    в

змозі змиритися з несправедливістю. І   вуста не мовчать: вони говорять мовою віршів. Не злякали митця, борця, вірного сина України ні заслання, ні гулагівські табори. Він ніс свій важкий хрест на Голгофу знаючи, що ціна патріотизму — смерть, але смерть в ім'я народу, в ім'я рідної України.

Образ України проходить крізь усю поезію Стуса. Про кого б не говорив по­ет: чи про матір, чи про дружину і сина, чи про свою самоту, — скрізь, у кожному слові, присутня втрачена Вітчизна. Україна була для Стуса найбільшою святи­нею, його духовним порятунком:

 

О земле втрачена, явися                І лазурово простелися,

бодай у зболеному сні.                            І душу порятуй мені.

 

Україною поет жив, марив і скнів на чужині. Ця любов була сенсом його життя. Навіть у похмурих північних пейзажах йому ввижалася Україна. Прикла­дом цього є вірш «На колимськім морозі калина:

Неосяжна осонцена днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми.

Казковий образ рідної, прекрасної землі, оповитої чарівним синім кольором: кольором безкрайнього синього неба милої його серцю України творить поет у вірші «У цьому полі, синьому, як льон...».

Справжня любов до Батьківщини для Василя Стуса полягала не лише в тому, щоб захоплюватися красою рідного краю, оспівувати її, а в тому, щоб бачити також непривабливі моменти в житті народу, навіть його гріхи.

У вірші «За літописом Самовидця» поет змальовує жахливі часи міжусобиць в Україні, коли брати проливали рідну кров, продавали близьких у ясир, підніма­ли руку навіть на матір. Удаючись до далекого історичного минулого України, В. Стус через роки звертається до сучасників, навчає відкинути ворожнечу, бра­татися, знайти спільну мову — на добро, на радість України. Тому у вірші виве­дено образ дуба як символ національної міцності та життєздатності, яка помітно ослабилася в тих тяжких соціальних умовах.

Нехтування долею Вітчизни споконвіку вважалося злочином. Через це образ України-матері у вірші виступає носієм абсолютної правди, вищим моральним законом для всіх героїв. Опираючись на події XVII століття, В. Стус, під впливом літопису козацького літописця Самовидця, звертається до нас, сьогоднішніх поко­лінь, не повторити помилок, не допустити того, щоб з України знову зробили Руїну.

Історичне минуле України змальовує В. Стус у поезії «Сто років, як сконала Січ». Тут автор відтворив політичні репресії проти передової частини українсько­го народу. Поезія розповідає про події другої половини XVIII - більшої частини XIX століть, коли Російська імперія задушила останній осередок волелюбності — Запорізьку Січ. У той час кращі представники українського народу, що були носіями національних традицій, зазнавали утисків і переслідувань. Тому доволі трагічно звучать слова:

Сто років мучених надій.

Із сподівань, і вір. і крові Синів, що за любов тавровані,

Сто серць, як сто палахкотінь.

Але в даній поезії є й другий смисловий план: це зображення процесу націо­нального відродження. Автор показує духовне розкріпачення українців, їх вихід на інший рівень, який характеризується високою національною самосвідомістю та патріотизмом:

Та виростають з личаків,

І шаровар, курної хати Раби, зростають до синів Своєї України-матері.

У віршах періоду заслання Василь Стус часто згадує рідну землю. Мабуть, саме в моменти, коли приходили звістки з України, й народжувалися такі вірші, як «На Колимі запахло чебрецем». Роки заслання для В. Стуса були тяжким ду­шевним та фізичним тягарем, та ніякі обіцянки, пропаганди, погрози не зломили силу волі поета. У вірші «Ярій, душе!» він заявляє:

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.

У білій стужі серце України.

А сама Україна була в серці поета, за неї він ніс свій хрест на Голгофу, за неї заплатив життям, бо його не уявляв без Батьківщини:

Нема мені коханої землі,      Сміється божевільна Україна.

Десь під грудьми пече гірка калина, У смертнім леті на чужім крилі.

У вірші «Докучило! Нема мені Вітчизни» автор називає Україну божевіль­ною, бо живе вона чужими законами, а жменька справжніх синів не в змозі розір­вати пута рабства, зробити її незалежною державою. Немов реквієм, звучать слова поета:

Прощай, Україно, моя Україно,

Чужа Україно, навіки прощай...

Стус і Україна — нероздільні. Відірваність від рідної землі та розлука тільки посилили відчуття синівського зв’язку з рідною землею. Вона — найбільша його святиня, його духовний порятунок.

Любов’ю до України, тугою та сумом за нею пройнято багато поезій Стуса: «За мною Київ тягнеться у снах», «Сосна із ночі випливла, як щогла», «Такий близький ти, краю мій». Любов до рідної землі переповняє твори поета та робить їх вічними.

Опубліковано в Українська література

ВАРІАНТ № 16

1. Після цензурних правок під назвою «Пропаща сила» було надруковано твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (А)

2. Експозицією твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького є епізод опису села Семигори та діалогу Карпа й Лаврі на. (Г)

3. Історію єврейського народу як алегорію шляху до державності українців зображено у творі «Мойсей» І. Франка. (А)

4. Твір «Земля» О. Кобилянської за родовою ознакою епічний. (Б)

5. Прочитайте уривок із твору.

Та я скоріше вб'ю тебе, ніж віддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!.. От дітки! Ти для них піклуєшся, побиваєшся, з шкури лізеш, а вони, замість дяки, серце тобі надвоє роздирають!

Так категорично заявляє герой Мартин Боруля («Мартин Боруля» І. Кар­пенка-Карого). (Д)

6. Кохання незнищенне, йому не може завадити навіть смерть — така головна думка твору «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. (Б)

7. Тему нерозділеного кохання, яке примушує страждати ліричного героя, по­дано у творі« Чого являєшся мені у сні?..» І. Франка. (В)

8. Про подарунок богині, від якого відмовилися всі, хто ним володів, йдеться у творі «Легенда про вічне життя» І. Франка. (В)

9. Прочитайте уривок із твору.

Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не по­требував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильникам.

Так описано тяжку працю селянина у творі «Камінний хрест» В. Стефаника. (В)

10. Прочитайте уривок із твору.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Подані рядки написано тристопним анапестом. (Б)

11. Приземленість, сірість буденного життя, гонитву за матеріальним, нещирість у почуттях, нехтування талантом утілено в образах Килини й матері Лукаша («Лісова пісня» Лесі Українки). (Б)

12. Прочитайте уривок з вірша «Арфами, арфами...» П. Тичини.

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

У поданому уривку НЕМАЄ анафори. (Г)

13. Україна, розіп’ята на хресті братовбивчої громадянської війни, — тема твору «Подвійне коло» («Вершники») Ю. Яновського. (Д)

14. «Бандит — за одною термінологією, інсургент — за другою». Так характеризує себе персонаж безіменний чекіст («Я (Романтика)» Миколи Хвильового). (Г)

15. Заклик не здаватися, не опускати руки навіть у безнадійних ситуаціях — голо­вна думка твору «ContraspemsperoЛесі Українки. (Б)

16. Особливістю композиції твору «Місто» В. Підмогильного є подібність до європейського «роману кар’єри». (Д)

17. Косар Самійло, Тихін Бобир, дід Захарко — персонажі твору «Зачарована Десна» О. Довженка. (Г)

18. Прочитайте уривок із твору «Маруся Чурай» Л. Костенко.

Як він уміє красно говорить!

Які у нього займища і луки!

Вся Україна палум’ям горить.

Він і на цьому теж нагріє руки Так Маруся характеризує героя твору багатія Вишняка. (А)

19. На контрасті червоного і чорного, що символізують важливі моменти в жит­ті, побудовано твір «Два кольори» Д. Павличка. (Г)

20. У творі «Мина Мазайло» М. Куліша всесвітню нумерну систему, яка зни­щить поняття національного, захищає тьотя Мотя. (А)

21. Про своє життя в гумористичному плані розповідає автор у творі «Моя ав­тобіографія» (Остап Вишня). (В)

*22. Євангельський мотив про Христа ліг в основу твору Лесі Українки «Одер­жима». (Г)

*23. Марія Ляшківська — головна героїня твору «Гріх» В. Винниченка. (В)

*24. Змалювання життя і побуту провінційної інтелігенції, спроба організувати громадське життя й допомогти народу — тема твору «Перехресні стежки»

І.   Франка. (В)

25. «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького — реалізм (1-Б)

«Камінний хрест» В. Єтефаника — експресіонізм (2-Д)

«Лісова пісня» Лесі Українки — неоромантизм (3-В)

«Intermezzo» М. Коцюбинського — імпресіонізм (4-А)

26. «Вершники» Ю. Яновського — роман у новелах (1-В)

«Зачарована Десна» О. Довженка — кіноповість (2-А)

«Мина Мазайло» М. Куліша — комедія (3-Г)

«За мить шастя» О. Гончара — новела (4-Б)

27. «Камінний хрест» В. Стефаника — Іван Дідух (1-Г)

«Облога Буші» М. Старииького — Антось Корецький (2—В)

«Місто» В. Підмогильного — поет Вигорський (3-Б)

«Україна в огні» О. Довженка — Ернст фон Крауз (4-А)

28.

Молодий я, молодий, асонанс  Повний сили та одваги. (1-В)

порівняння — Виглядала Одарка старою бабусею.     (2-Б)

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! — алюзія          Понад все вони любили

Свій коханий край. (3-Д)

-             Ти тільки сув’язь цвіту, а не плід,

антитеза         Ти ще, як тінь, а не важучий слід. (4-А)

29. Особливістю індивідуального стилю П. Тичини періоду «Сонячних кларне­тів» є кларнетизм.

30. Проблеми егоїстичності, дріб’язковості, невміння знаходити компроміс у стосунках з рідними порушено у творі (укажіть автора і назву) І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

31. Фольклорний прийом перевтілення, який майстерно застосував у своїй «Ба­ладі про соняшник» Іван Драч, у літературознавстві називається метамор­фоза.

32. Узагальнений образ миті життя, хвилини щастя й кохання подано у творі (творах) В. Винниченка «Момент».

33. У чому, на вашу думку, полягає драма кохання Марусі Чурай (за одноймен­ним твором Л. Костенко)?

Драма кохання Марусі полягає, на мою думку, в «нерівності душ» двох лю­дей — Марусі та Гриця — образів, за допомогою яких на сторінках роману й реалізується ця проблема.

Незвичайність любовного сюжету в романі випливає з незвичайності самої Марусі Чурай. У її глибокій натурі живе сильне максималістське начало, вона керується принципом: «Все — або нічого». Грицева мати каже про Марусине серце, що воно «горде і трудне». Трудне — бо не визнає компромісів, відкидає напівпочутгя, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. Але нещастя Марусі в тому, що її «горде і трудне» серце, не питаючи розуму, вибрало саме Гриця Бобренка.

Марусина любов зустрілася з роздвоєною душею Гриця. Так з’являється в романі Ліни Костенко драма «нерівня душ» — поетично-прозаїчної, в якій зни­кають. гинуть зачатки чогось високого і справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря. Осмислюючи у в’язниці своє кохання, Маруся Чурай знаходить точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець: «Моя любов чолом сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі».

Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця. Однієї хвилини «пекучого розуміння» Маруся дійшла висновку про «нерівність душ» — своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. Він аристократ не лише за походженням (син гетьмана Остряниці), а й аристократ духу. І якщо Маруся піднімала до себе — ошляхетнювала Гриця, то стосовно Івана — їй самій багато в чому треба було підніматися до нього. Іванова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і масштабність його мис­лення — він дуже точно розумів призначення талановитого митця, його вагу для суспільства, і цим різко виділився з-поміж інших:

Завдяки наполегливості Іскри Маруся була врятована від фізичної страти. Та чи можна людину врятувати від страти душевної, коли вона сама є власним ка­том? Виправдання Марусі стало для неї найбільшою карою: у думках вона вже померла.

Маруся не звинувачує Гриця за зраду, а карає себе через те, що не побачила ра­ніше, що вони нерівня з Грицем за духом, а «нерівня душ — це гірш, ніж майна!»

Маруся — справжній митець — наділена даром глибше і гостріше за інших відчувати світ, перейматися стражданнями і радощами людей. Вона щира, довір­лива й беззахисна. Дівчина зі своїм етичним максималізмом стоїть над житейсь­кими труднощами, вона вища за дрібні амбіції, заздрощі, прагматичний розраху­нок. За всієї своєї безпосередності Маруся мудра і добре бачить людські вади. Вона намагається зрозуміти і навіть виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права засуджувати їх. Зате себе судить якнайсуворіше. Не може подарувати собі, що так пізно розгледіла справжню сутність Гриця. Вродливий юнак, що «щирими очима дивився приязно на світ», лицар, що хоробро бився проти воро­гів за свободу і незалежність країни виявився дрібним пристосуванцем, лицемі­ром і зрадником.

Нерівність душ — ось причина трагедії кохання Марусі Чурай.

Опубліковано в Українська література

ВАРІАНТ №15

1. «Лірична драма» — такий підзаголовок має збірка «Зів’яле листя» І. Франка. (А)

2. У творі «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького експозицією є епізод: опис села Семи гори й розмова двох братів про дівчат. (В)

3. «Вірним вартовим революції» називає Микола Хвильовий героя твору «Я (Романтика)» дегенерата. (В)

4. Максима Гудзя в селі Піски («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мир­ного й Івана Білика) називали махамедом. (Г)

5. Мріяв зробити сина чиновником, а дочку видати заміж за благородного герой твору Мартин Боруля («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого). (В)

6. Провідна думка прологу до твору «Мойсей» І. Франка — це віра у воскресін­ня українців як державної нації (А)

7. Прочитайте уривок із твору.

Я зробок — ціле тіло мозиль, кості дрихлаві, що заки їх зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш!

Так розповідає про себе персонаж твору Іван Дідух («Камінний хрест» В. Стефаника). (Г)

8. За жанровими ознаками психологічним оповіданням є твір «Каторжна» Б. Грінченка. (Д)

9. У творі «Лісова пісня» Лесі Українки з Мавкою відбувається метаморфоза: вона перетворюється на вербу. (Г)

10. Автобіографічний характер мас твір «Все, все покинуть, до тебе поли­нуть...» Лесі Українки. (А)

11. НЕ є членом сім’ї Тобілевичів Марко Кропивницький (А)

12. Прочитайте уривок з вірша «Ви знаєте, як липа шелестить...» П. Тичини.

Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? —

Кохана спить, кохана спить.

Піди збуди, цілуй їй очі,

Кохана спить...

Вірш написано ямбом. (А)

13. Прочитайте уривок із твору "Подвійне коло" («Вершники») Ю. Яновського.

...Рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?

Такі політичні переконання захищає Панас. (Б)

14. Дід Семен, прабаба Марусина, малий Сашко та його батько — це персонажі твору «Зачарована Десна» О. Довженка. (Г)

15. Несподівана зустріч, що пробудила почуття ліричного героя на схилі літ, — тема твору «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...» М. Вінграновського. (Д)

16. Псевдонім Григорій Косинка мав митець Г. Стрілець. (Б)

17. Прочитайте уривок із твору Л. Костенко «Маруся Чурай».

Упир з холодними очима,    Закута в панцир і шолом.

Пихатий словам і чолам,      Уламок лицарського роду.

Душа підступна і злочинна. Мучитель власного народу.

Так автор характеризує Ярему Вишневецького. (Б)

18. Рідна мати, далека дорога, повернення додому — це образи твору «Два ко­льори» Д. Павличка. (Г)

19. Прочитайте уривок із твору «Мина Мазайло» М. Куліша.

Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої укра­їнської мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.

Так стверджує Мина Мазайло. (В)

20. Любив книжки з м’якими палітурками, бо «їх і рвати легше, і не так боляче вони б’ються», герой твору «Моя автобіографія» Остапа Вишні. (А)

21. Кілька часових площин — Київська Русь, Друга світова війна, 60-ті роки XX ст. — поєднано в композиції твору «Диво» П. Загребельного. (В)

*22. Історичною трагедією є твір «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого. (А)

*23. Проблему національної зради порушено у творі «Князь Єремія Вишневецький» І. Нечуя-Левицького. (А)

*24. Зразком сучасної трагікомедії про духовну і творчу кризу письменника є твір «Синій автомобіль» Я. Стельмаха (А)

25. Лаврін Запорожець — «Україна в огні» (1-Д)

Гриць Бобренко — «Маруся Чурай» (2-А)

Лариса — «За мить щастя» (3-В)

Килина — «Лісова пісня» (4-Б)

26. «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського — кохання дітей із двох ворогую­чих родів на тлі чарівної гуцульської природи (1-Б)

«Мойсей» І. Франка — смерть пророка, не визнаного своїм народом (2-Г) «Подвійне коло» («Вершники») Ю. Яновського — трагедія братовбивчої громадянської війни (3-Д)

«Місто» В. Підмогильного — підкорення міста провінціалом (4-А)

27. ремінісценція — відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, дета­лей з відомого твору іншого автора (1-Г)

вітаїзм — оптимістична настанова, захоплення життям у всіх його виявах, оптимістичне світовідчуття (2-А)

асоціативність — зв'язок уявлень чи відчуттів, коли одне з них викликає у свідомості інше (3-Б)

алюзія — натяк, відсилання до певного літературного твору, історичної події (4-В)

28.

риторичне звертання —

Минуле, озовися, де ти? (1-Г)

алюзія —

Думою тугу розвіюю, щоб був я завжди такий, яким мене мати вродила і благословила в світи. (2-В)

порівняння —

Лиш мати — вміє жити,

аби світитися, немов зоря. (3-А)

оксиморон —

Ми рабами волі стали... (4-Д)

29. «Українськими Ромео і Джульєттою» називають героїв твору М. Коцюбин­ського « Тіні забутих предків».

30. Твір «Вершники» Юрія Яновського за жанровим різновидом — це роман у новелах.

31. У формі сонета написано твори (назвати не менше двох) «Київ — традиція» М. Зерова, «Сікстинська мадонна» І. Франка.

32. Вірш «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...» М. Вінграновського належить до виду лірики інтимної

33. У чому полягає трагізм образу Мартина Борулі? (За твором «Мартин Боруля»

І.  Карпенка-Карого).

У творі і. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» поєдналися елементи комедії та трагедії. Образ Борулі загалом комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не залишилось), і друзів (Гервасія, Протасія і Матвія), і дітей (згадаймо нещасливе сватання Марисі й розпусне жит­тя Степана), і власне життя.

Багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію — зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо пан Красовський назвав Мартина бидлом, а його сина — телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому потрібне дворянство, адже в нього цілком нормальне життя: мас дружину, сина й доньку, чимале хазяйство. У своєму прагненні стати дворянином Мартин, по суті, утрачає здоровий глузд Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Її Мартин не приховує: захист людської гідності — як власної, так і своїх дітей.

Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Він «перевертає» все у своїй родині, перелаштовуючи колишні порядки і стосунки на новий «панський лад». Він змушує всіх своїх домашніх одягатись, говорити, чинити неприродні для них дії за етике­том дворян, хоча з деяких дворян і не варто брати приклад. Мартин поступово втрачає добрий і чесний моральний набуток, який передали йому предки. А рідні, спостерігаючи зміну в поведінці Мартина, не гніваються, а дивуються, бо бачать усю неприродність нових манер і поведінки глави сім’ї. Селянин-хлібороб згодом приходить до розчарування, що одна лише буква у прізвищі не дала йому дворян­ського сану, незважаючи на гроші та нові порядки, які він започаткував у домі.

Звісно, основною соціальною причиною прагнення Борулі стати дворянином є недосконалість суспільства, в якому людину цінують не за її якості, а за соціа­льний статус, належність. Хоча вже минуло стільки років від часу написання твору, а ця проблема й досі актуальна. Драматург підводить до думки, що гід­ність людини визначають не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щедрість у взаєминах із людьми.

Боруля, безперечно, чудовий батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством ледь не зламав життя Марисі. Відмову сватам Миколи, Марисиного коханого, Боруля пояснює просто: «Не приходиться дворянці йти за прос­того хлібороба, я тепер на такій лінії...» Натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора Націєвського — людину несерйозну, звичайного міського франта, балагура, який, до того ж, любить випити за чужий кошт. Марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.

Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті. Батько з щедрістю витра­чає на нього гроші, аби той вибився в люди, мав дворянський вигляд. Степанові це подобається, але гроші йдуть у нікуди, бо хлопець не навчився цінувати заро­блені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, шо часто закінчуються пиятикою, приваблює його. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля поверта­ється додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все — наслідки бездумної гонитви за дворянством.

Усі починання Борулі. спрямовані на досягнення примарного щастя, завершу­ються поразкою. Інакше й бути не могла адже для Мартина дворянство — це те, чим можна зовні прикрити мужицьке походження, йому недоступні поняття «духо­вність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика». Сміх крізь сльози ви­кликають епізоди, у яких Боруля намагається зруйнувати добрі народні звичаї.

Трагізм героя в тому, що він соромиться бути собою, захоплюється фальшиви­ми цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди. Комплекс меншовартості, культурна ницість викликають співчуття до цього героя.

Символічним є спалення «дворянських паперів» у кінці п'єси. Герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, Борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.

Прочитавши п’єсу, звісно, можна посміятися, але водночас замислюєшся, що подекуди і сьогодні ми намагаємося долучитися до того чи іншого товариства, і теж через ті чи інші причини справляти враження заможніших чи розумніших. Це означає, що в багатьох із нас десь далеко в душі сидить свій Мартин Боруля.

Опубліковано в Українська література

ВАРІАНТ №14

1. Прочитайте уривок із твору.

Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби нама­льована на білій стіні.

Таку характеристику дав автор Мотрі Довбиш («Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького). (В)

2. У творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика дія відбувається у Пісках. (Б)

3. Поезія «Чого являєшся мені у сні?..» І. Франка входить до збірки «Зів'яле листя». (А)

4. «Одним із батьків українського професійного театру» І. Франко назвав І. Кар­пенка-Карого. (А)

5. Василь Гнидка, розбишака і вбивця, став прототипом образу головного героя у творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Д)

6. Твір «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого за жанровим різновидом — це трагі­комедія. (А)

7. Життя головного героя, що ділиться на дві частини — щасливу, осяяну ко­ханням, і сіру, буденну, сповнену байдужості, — зображено у творі «Тіні за­бутих предків» М. Коцюбинського (Б)

8. Романтичне кохання, що розквітає на тлі буремного часу, боротьби українсь­кого народу з польською шляхтою, — тема твору «Облога Буші» М. Старицького. (Д)

9. Прочитайте уривок.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні...

У цих рядках виражено основну думку твору «ContraspemsperoЛесі Українки. (Г)

10. Експозицією у творі «Камінний хрест» В. Стефаника є епізод: коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею (А)

11. Водяник, Русалки, Мавка, Лісовик — це персонажі твору «Лісова пісня» Лесі Українки. (Б)

12. Уславлення борців за вільну Україну - ідея твору "Пам’яті тридцяти" П. Тичина (Б)

13. Хресна дорога. Божа Мати — це образи твору «Мені зоря сіяла нині вран­ці..» В. Стуса. (В)

14. Про складні взаємини пророка з народом ідеться у творі «Мойсей» І. Фран­ка. (Б)

15. Пригоди незвичайного героя, екзотика Далекого Сходу, утеча й пересліду­вання, романтичні почуття й несподівана розв’язка — тема твору «Тигроло­ви» Івана Багряного. (Б)

16. Прочитайте уривок із твору.

...Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів — тьма на моїй совісті!!!

— Тьма?

І я здавлюю голову.

Це роздуми безіменного чекіста («Я (Романтика)» Микали Хвильового). (Д)

17. Вітаїстичні мотиви, заклик цінувати кожну мить життя — головний мотив твору «Чари ночі» Олександра Олеся. (Б)

18. Купріян Хуторний, Христя, Ернст фон Крауз — це персонажі твору «Україна в огні» О. Довженка. (Г)

19. Прочитайте уривок із твору.

Ніч у сніговій завії Крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії Місяць — золотий горіх.

Це рядки з твору «Різдво» Б-І. Антонича. (Д)

20. Історичною основою твору «Мина Мазайло» М. Куліша є поті українізації. (В)

21. Прочитайте уривок із твору «Маруся Чурай» JI. Костенко.

Він посідає греблі і поля у Церкву ходить майже щосуботи.

Хто — за Богдана, хто — за короля.

А він —за тих. которії не проти.

Так характеризує автор Федора Вишняка. (Б)

*22. Степан, герой твору «Бояриня» Лесі Українки, не виконує своїх обов’язків перед Україною, бо боїться царя. (Г)

*23. У творчій спадщині О. Гончара НЕМАЄ твору «Україна в огні». (Г)

*24. До «київської школи» поетів належали М. Воробйов, В. Кордун. (В)

25.    Мина Товченик — «Україна в огні» О. Довженка (1—Б)

комісар Герт — «Подвійне коло» («Вершники») Ю. Яновського (2-Д)

Надійка — «Місто» В. Підмогильного (3-В)

Явдоха — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика (4-А)

26. «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького — життя українського селянства в пореформений період (1-В)

«Мина Мазайло» М. Куліша — міщанство й українізація (2-Г)

«Лісова пісня» Лесі Українки — історія кохання поліського парубка і Мавки

(3-Д)

«Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника — долі чотирьох знедолених через репресії людей (4-А)

27. Остап Хрущ — Обридло вже мені по цих краях горювати... Діжду весни, піду на заробітки. Там, може, знайду добре місце, то й вас переведу... (1-Г)

Мотря — О-о, боже мій!., недурно він все сумний був... мовчав... журився... та все через сон про Дін викрикував... про Хіврю та Грицька... (2-А)

Чіпка — А може, я, мамо, людям у пригоді стану... добро яке зроблю... (3-Д) Грицько — Нічого я б у світі не хотів... тільки б хату теплу, жінку любку та малу дитинку! А то б — усе мав... (4-Б)

28. новела — «Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського (1-Д) роман — «Диво» П. Загребельного (2-Г)

медитація — «Для вас, історики майбутні...» Є. Плужника (3-А) сонет — «Київ — традиція» М. Зерова (4—В)

29. Кларнетизм притаманний ранньому періоду творчості Я. Тичини.

30. З «будинком з багатьма прибудовами й надбудовами» порівняв літерату­рознавець О. Білецький композицію твору Панаса Мирного й Івана Біли­ка «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

31. За жанром твір «Маруся Чурай» Л. Костенко — це історичний роману віршах.

32. Автобіографічний підтекст мають твори (назвати не менше двох): «Три зозу­лі з поклоном» Гр. Тютюнника, «Зачарована Десна» О. Довженка.

33. Чому твір «Україна в огні» О. Довженка зазнав нищівної критики Й. Сталіна?

«Україна в огні» — це чесна неприхована правда про трагедію Другої світо­вої війни. Мало хто з митців за часів тоталітарної системи знаходив у собі сміли­вість не брехати, не приховувати, не «підмальовувати» зайвого... Одним із плеяди безкомпромісних правдоборців в українській літературі був Олександр Довженко.

Його твір прозвучав, неначе вибух, уперше в радянській літературі піддавши сумніву безгрішність «сталінського соціалізму». Режим не змусив чекати нищів­ної реакції, і вже у 1944 році відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з таким порядком денним: «Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті О. Довженка «Україна в огні». На це засідання було запрошено авто­ра, який почув про себе, шо він «куркульський підспівувач», «відвертий націона­ліст», дізнався він також, шо від нього залишиться «мокре місце». Висновок же про твір був такий: «Україна в огні» — платформа вузького, обмеженого україн­ського націоналізму. Ворожого ленінізму, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й усього радянського народу». Чим же так налякала ста­лінську партію «Україна в огні» Довженка?

Письменник сильно й глибоко любив свій народ, і тому зобразив, можливо, найнешасливіший період історії країни із по-справжньому нищівною правдивістю «Украйна в огні» — надзвичайний твір. Пронизливий, справжній, живий. Жодного фальшивого слова, жодної нещирості, сама тільки правда про людей, про історію, про людські душі. Олександр Довженко, створюючи багатогранну панораму історичних подій, не прикрашує дійсності. Він прямо говорить про існування як визначного героїзму, сили духу, високого розуміння честі та патріо­тизму, так і про людей із дріб'язковими душами, боягузів, зрадників, горе-па- тріотів.

З великим болем пише майстер слова про тих юнаків, які не знайшли в собі сил опиратися загарбникам, занепали духом. Олександр Довженко до останнього чесний у своєму творі. Усю важкість народної долі, суперечливість людської душі, неприродність та дикість війни, де гине мирне населення, яке цієї війни не хотіло і не розв'язувало, показує О. Довженко у своїй кіноповісті «Україна в огні».

Кіноповість «Україна в огні» була заборонена. Олександр Довженко важко переживав це, бо його вистраждана правда, що пройшла крізь серце, була так грубо придушена, призупинена на шляху до читача, глядача, нащадка... І хоч твір довго чекав свого часу, але тепер він повернувся до нас після довгих років замов­чування і відкрив нам Олександра Довженка зовсім з іншого, нового боку.

Опубліковано в Українська література

ВАРІАНТ №13

1. Пореформена доба й духовне зубожіння українського села в нових економіч­них умовах — тема твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького. (В)

2. Корифеєм українського професійного театру XIX ст. є І. Карпенко-Карий. (А)

3. Баба Оришка, Мотря Жуківна, Чіпка Варениченко. Грицько Чупруненко — це персонажі твору «Хіба ревуть вали, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Б)

4.  «Дійсність, як зграя голодних вовків», протиставлена світлому ідеалові «загір­ної комуни», спонукає героя твору «Я (Романтика)» Миколи Хвильового до вибору між людяністю й відданістю ідеї (В)

5. Споконвічна любов до землі й залежність від неї тала однією з причин брато­вбивства у творі «Земля» О. Кобилянської. (А)

6.  Великий за обсягом епічний твір, який охоплює життя одного або кількох персонажів від народження до смерті, має кілька сюжетних ліній і велику кіль­кість персонажів, — це роман. (В)

7. Прагне довести сусідові, що він сам «не бидло», а його син — не «теля» Мар­тин («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого). (Г)

8. Боротьба українського народу проти польсько-шляхетських загарбників після Переяславської ради — історична основа твору «Облога Буші» М. Стари­ць кого. (В)

9. Вірш «І все-таки до тебе думка лине...» Лесі Українки належить до лірики громадянської. (Д)

10. Прощальний танець Івана Дідуха з дружиною у творі «Камінний хрест» В. Стефаника є кульмінацією. (Г)

10. Імпресіоністична манера письма (багатство кольорів і звуків, занурення у внут­рішній світ головного героя, від імені якого ведеться розповідь) — ознаки твору «Intermezzo» М. Коцюбинського. (Г)

12. У формі монологу написано поезію «Чого являєшся мені у сні?..» І. Франка. (Г)

13. «Я — чекіст, але і людина» — так характеризує себе безіменний герой («Я (Романтика)» Миколи Хвильового). (Г)

14. На асоціаціях (весна — дівчина, думи — хмари, колір — звук) побудовано твір «Арфами, арфами...» П. Тичини. (Г)

15. Історію кохання Мавки й Лукаша покладено в основу твору «Лісова пісня» Лесі Українки. (Б)

16. Сюжет християнської містерії народження Спасителя поєднано із лемківсь­ким національним колоритом у творі «Різдво» Б-l. Антонича. (Г)

17. незламність сили і непохитність  духу нашого народу, здатність до  боротьби  і впевненість у перемозі над німецькими  загарбниками - ідея твору "Україна в огні" О. довженка (В)

18. Твір «Маруся Чурай» Л. Костенко починається судом над Марусею. (Б)

19. Прочитайте уривок із вірша «Два кольори» Д. Павличка.

Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття.

Щасливі і сумні мої, щасливі і сумні мої дороги.

Твір написано ямбом. (А)

20. Учиться «правильних проізношеній», хоче змінити своє прізвище персонаж твору Мина («Мина Мазайло» М. Куліша). (Б)

21. Гуманне, бережливе ставлення до природи, засудження браконьєрства — таким є ідейно-тематичний спектр творів Остапа Вишні (В)

*22. У творі «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого події відбуваються в часи гайда­мацького руху. (Г)

*23. Хоче вмерти за Месію героїня твору «Одержима» Лесі Українки. (Г)

*24. Алегоричним є твір «Коли номер кривавий Торквемада...» Д. Павличка. (Д)

25. «Мартин Боруля» — трагікомедія (1—Г)

«Як варити і їсти суп з дикої качки» — усмішка (2-Б)

«Поза межами болю» — повість-поема (3-Д)

«Маруся Чурай» — роман у віршах (4-А)

26. «Місто» — Надійка (1-Д)

«Мина Мазайло» — дядько Тарас (2-Г)

«Україна в огні» — Христя Хуторна (3-Б)

«Маруся Чурай» — Лесько Черкес (4-В)

27. Іван Іскра («Маруся Чурай» Л. Костенко) — А слово скаже — з пам'яті не викинеш. А більш мовчить, не щедрий на слова. Таке обличчя, зразу і не зви­кнеш, — різке, як меч. Тонке, як тятива. (1—Б)

Іван Палійчук («Тіні забутих предків» М. Коцюбинського) — Був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню. (2-Д)

дід Захарко («Зачарована Десна» О. Довженка) — Курив він такий лютий тю­тюн, що коло нього ніхто не міг стояти близько. Його обходили кури й поро­сята. Собаки оббігали городами... (3-Г)

Мойсей («Мойсей» І. Франка) — Хоч літа його гнуть у каблук / Із турботами в парі, / Та в очах його все щось горить, / Мов дві блискавки в хмарі. (4-А)

28.

Б.-І. Антонич —

Стіл ясеновий, на столі слов'янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей! (1-Д)

М. Вінграновський —

Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу, й тіло.

Вже б, здалося, нащо мені? (2-Г)

Леся Українка —

Чи довго ще, о господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі? (3-В)

І. Франко —

І час прийде, коли весь світ покине Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно — тут, на полотні. (4-А)

29. Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика за жанровим різновидом соціально-психологічний роман.

30. У пролозі до поеми «Мойсей» І. Франко звертається до українського народу.

31. Прочитавши частину віршів збірки «Зів’ялого листя» І. Франка, Василь Щурат назвав їх «об'явом декадентизму».

32. Присвятив статтю творчості П. Тичини, назвавши його «феноменом доби», Василь Стус.

33. Які морально-етичні проблеми порушено у творі О. Довженка «Зачарована Десна»?

Кіноповість О. Довженка «Зачарована Десна» — це гімн землі й людям праці, що разом зростили і виховали самого письменника. Твір — автобіографічний. Він побудований на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та сумні, приємні й неприємні сторінки дитинства. Її автор, відмовившись від традиційно­го переказу вражень дитячих літ, ніби підняв завісу над найважливішим, найпотаємнішим і показав, як у трудовому середовищі формувався світогляд майбут­нього митця, які об’єктивні чинники впливали на становлення його уявлень про прекрасне і потворне, про правду і кривду. Призмою, крізь яку народжувалися враження і роздуми зрілого художника (а він завжди присутній у творі), стали перші уроки народної моралі й етики, глибоко засвоєні малим Сашком у селянсь­кій сім’ї.

Про що б не розповідав Олександр Довженко у «Зачарованій Десні»: про гру і пустощі свого маленького героя, нелегку працю його матері чи батька, невдале полювання Тихона Бобиря чи косарський талант дядька Самійла, — кожна подія оцінюється єдиною міркою, естетичні критерії художника визначаються народ­ною мораллю й етикою.

Основу народної моралі, зокрема селянської, визначало ставлення до праці. Знаючи ціну важкій роботі, селяни з повагою ставляться до працьовитих. Праця є категорією етичною й естетичною. Хлібороб завжди вимальовувався натурою гармонійною: працьовитість, врода і фізична досконалість поєднувалися з висо­кою моральністю й розумом. Врода цінувалася, коли доповнювала працелюбність людини.

Живутьв нестатках,  б’ючись за копицю сіна , як то бувало в родині малого Сашка, хлібороби, проте, високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували працю, яка була головним критерієм моралі селянина. О. Дов­женко, вихований у повазі до праці, усе життя звеличував її, бачив щастя, людей і їхню красу саме в труді.

Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно навчило цінувати талант дядька Самійла, який «вважавсь поганим хліборобом», але був неперевершеним косарем. Він «обкосив би всю землю, аби була тільки добра трава та хліб і каша», і люди цінували його, прозивали Косарем, часом навіть забуваючи справжнє прізвище.

З особливою любов’ю згадує О. Довженко батька-хлібороба, його мудру жи­тейську мораль. Саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу людям підносили його, давали права письменникові бачити батька прекрасним і гідним поваги.

Трепетно і ніжно розповідає митець і про свою матір, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Образ матері постає перед читачем як взірець працьовитості й доброти.

«Зачарована Десна» засвідчує, що весь уклад селянського побуту сприяє ви­хованню дитини в доброті.

Сприяло вихованню певних моральних якостей малого героя і ставлення се­лян до тварин і рослин, до природи. Добрий господар, перш ніж сісти до трапези, догляне худобу, домашню птицю. Така чуйність була нормою народної моралі й поведінки. Дід, наприклад, умів розмовляти з кіньми та волами, мати пестила кожну посаджену рослину. І малий Сашко пройнявся щирим співчуттям до ко­ней, яких часом дуже бив батько; навчився хлопець бачити глибоку тугу в їхніх очах. Захоплювався розвагами Рябка, мріяв про те, щоб весь навколишній світ кипів звірами і птахами. Ця любов до природи, чуйне ставлення до неї породять пізніше чудову мрію — засадити всю землю садами, виховувати людей-гуманістів.

Як бачимо, у «Зачарованій Десні» О. Довженко, збагачений життєвим досві­дом, звертається до тієї пори свого дитинства, коли «світ одкривається перед ясни­ми очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармо­нію, людяну, дорогоцінну». Разом з тим він критично розглядає умови, в яких зрос­тав, відверто, із сумом розповідає про забобонність рідних, розкриває соціальні причини цього. Але скрізь наголос робиться на всьому доброму, що запало в дитя­чу душу, сприяло формуванню його світогляду і нової моралі нашого сучасника.

Опубліковано в Українська література

ВАРІАНТ № 12

1. За жанровими ознаками твір «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького — це соціально-побутова повість. (Г)

2. Перша частина твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика розпочинається з розділу «Польова царівна». (В)

3. Твір «Intermezzo» М. Коцюбинського має присвяту Кононівським полям. (Г)

4. Прочитайте уривок із твору Є. Маланюка.

...Від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась.

...В окривавлений Жовтень —ясна обернулась Весна.

Так автор характеризував творчість поета П. Тичини. (В)

5. Дослідження соціальної зумовленості характеру людини, протест проти її соціального й духовного поневолення характерні для твору «Хіба ревуть во­ли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Д)

6. Утвердження думки про необхідність боротьби за свою свободу є в обох творах у рядку «І все-таки до тебе думка лине..,» Лесі Українки та «Гімн»

І.   Франка. (Б)

7. Засудження неприродності, штучності в поведінці селянина, що прагне дво­рянства, заводить «дворянські порядки», — ідея твору «Мартин Боруля»

І.   Карпенка-Карого. (Г)

8. Порушує засторогу, йде до людей, щоб допомогти коханому врятувати «цвіт душі», «своїм життям до себе дорівнятись», героїня твору Мавка («Лісова пі­сня» Лесі Українки). (Б)

9. Зразком українського модернізму є твір «Intermezzo» М. Коцюбинського. (Б)

10. Уславлення революційного завзяття народу, непереможного його поступу вперед — ідея твору «Гімн» І. Франка. (А)

11. У творі «Подвійне коло» Ю. Яновського зустріч у жорстокому бою в степу під Компаніївкою п’ятьох рідних братів, які сповідують різні політичні пере­конання, символізує братовбивчий характер громадянської війни. (Д)

12. Любов до рідної природи, змалювання її краси, психологічний стан мисливця чи рибалки — тема творів Остапа Вишні. (В)

13. У маєтку розстріляного шляхтича відбуваються події у творі «Я (Романти­ка)» Миколи Хвильового. (Г)

14. Індивідуальний стиль П. Тичини Василь Барка та Ю. Лавріненко визначили як кларнети хм. (В)

15. Ідеї «азіацького ренесансу» та «романтики вітаїзму» належать Миколі Хви­льовому. (Г)

16. Лідером київських «неокласиків» був М. Зеров. (В)

17. Основні події, описані у творі «Маруся Чурай» Ліни Костенко, відбуваються в Полтаві (В)

18. Життя малого чабанця Данилка, описане упродовж року за народним календа­рем, — тема твору «Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського. (А)

19. Прочитайте уривок із твору.

Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо в світі.

Так автор характеризував героїню прабабу Марусину («Зачарована Десна»

О.  Довженка). (В)

20. Прочитайте уривок із вірша.

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся в передчутті недовідомих верств.

Твір написаний ямбом. (Б)

21. Став народною піснею твір «Дзвенить у зорях небо чисте...» Д. Павличка. (Д) *22. До інтимної лірики НЕ належить твір «Розвивайся ти, високий дубе...»

І.    Франка. (А)

*23. У творі «Князь Єремія Вишневецький» І. Нечуя-Левицького події відбува­ються у часи Хмельниччини. (Б)

*24. Вірш «Так ніхто не кохав» В. Сосюра присвятив Вірі Берзіній. (Г)

25. «Тіні забутих предків» — повість (1-Д)

«Камінний хрест» — новела (2—Б)

«Зачарована Десна» — кіноповість (3-А)

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — роман (4-Г)

26. «Україна в огні» — Христя Хуторна (1-В)

«За мить щастя» — Сашко Діденко (2-Д)

«Облога Буші» — Антон Кореиький (3-Б)

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — Мотря Жуківна (4-А)

27.

порівняння —

Стану я, гляну я —

скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий

З переливами... (1-А)

 

персоніфікація —

Ви знаєте, як сплять старі гаї? — Вони все бачать крізь тумани. (2-В)

антитеза —

Я Вам чужий — я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів! (3-Б)

метафора —

Чи, може, це ввижається мені той несказанний камер­тон природи?(4-Д)

28. «То beornottobe?..» — пошуки власної дороги: бути чи не бути поетом, як допомогти народу (1-Б)

«Блакитна Панна» — прихід весни, оновлення природи, мистецькі алюзії (2—В) «Україна в огні» — трагедія українського народу в роки Другої світової вій­ни (3-Г)

«Мина Мазайло» — опір міщанства українізації (4-Д)

29. Еміграцію українських селян на американський континент зображено у творі (запишіть автора і назву твору) В. Стефаника «Камінний хрест».

30. Внутрішнє роздвоєння в душі ліричного героя твору «Я (Романтика)» Мико­ли Хвильового підкреслює фраза-самохарактеристика «Я — чекіст, але я І людина».

31. У «Баладі про соняшник» І. Драча сонце і соняшник символізують митця і поезію.

32. Назвіть не менше трьох літературних угруповань, які з’явилися у 80-90-х роках XX століття: «Бу-Ба-Бу», «Нова дегенерація», «Західний вітер».

33. Степан Радченко — завойовник міста чи його жертва? (За романом «Місто» В. Підмогильного).

Чи підкорив Степан Радченко місто? Чи став переможцем? Звичайно, ні. Він не став переможцем, але й не став жертвою великого міста, бо виріс та духовно звільнився. Переможцем у романі є місто, шо підкорює та змінює людину, яка опинилася у сфері його тяжіння.

В. Підмогильний намагався зрозуміти, ким є людина в місті, яке її місце в житті, для чого вона живе, він прагнув осмислити її ідеали, ціннісні орієнтації. Автор хотів поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути в себе. Тому і з’являється в романі тип героя, схильного до самоспоглядання, самозосередження.

Постать Степана Радченка — неоднозначна, сповнена суперечностей. В. Підмогильний зробив спробу дослідити людську душу, реалістично зобразив­ши свого героя в пошуках свого місця під сонцем. У душі Степана постійний двобій добра і зла, правди і кривди, через свою безпринципність герой не може визначити, шо ж найголовніше для нього в цьому двобої.

У наївного сільського парубка, який приїхав до великого міста здобувати освіту, замість захоплення творінням людського розуму виникають ворожі по­чуття не лише до творіння з каменю й бетону, а й до його мешканців. Однак яким би не було його зневажливе ставлення до міста, з перших сторінок стає зрозумілим, що Степан, здобувши освіту, вже ніколи не повернеться в село. Адже він і село своє не любить, бо для нього воно є уособленням всього темного, низького, затурканого.

Новою метою Радченка стає завоювання міста, яке асоціюється у нього із жі­нкою. Починається шлях від однієї перемоги до іншої. З підвищенням соціально­го статусу герой змінює жінок, шо стають знаками його зростання.

Грубо і примітивно дряпається Степан Радченко нагору, залишаючи позаду покинутих жінок і зраджених друзів. Одвічна боротьба тілесного й духовного, низького й високого знаходить своє вираження в образі головного героя роману.

Поступово Степан заволодівав містом. Спочатку нога квартира (простора, світла, у центральному районі), а потім — люди, знайомі, їхні родичі... і так вглиб міста.

Хлопець часом відчував, що губить себе. Та на зміну цим думкам приходили зовсім інші, протилежні.

Не відчуваючи в собі ані хисту, ані поклику серця, Радченко обирає письмен­ство — як засіб легкого і швидкого (на його думку) здобуття популярності. Сте­пан із притаманною йому старанністю і селянською наполегливістю починає писати перші оповідання. Вийшло доволі непогано. Це не лише окрилює героя, а й додає впевненості у правильності сходження кар’єрними шаблями. Він з легкіс­тю залишає все, що йому відслужило, все, що більше не знадобиться, і рухається вперед.

І лише інколи, коли терпів у житті поразки або впадав у депресію, Радченко міг тверезо й об’єктивно оцінити і себе, і свої здібності, і свої вчинки. Однак це лише порухи настрою. Герой не робить висновків, не прагне змінити себе. Зосе­реджений на собі, егоїстичний, цілеспрямований Степан Радченко раптом відчув, що не може творити.

Розчарування приносить і бажання повернутися до першоджерел. Він спро­бував повернутись до Надійки, яка на ту пору була заміжньою і вагітною. Від тієї зустрічі в Радченка відбувся новий злам у душі й світогляді, нові пошуки само­ствердження.

Фінал роману не став несподіванкою для читача. Герой твору мало в чому змінився: нова зустріч із жінкою, нова квартира і знову — бажання писати (цього разу «повість про людей»)...

Чи підкорив Степан Радченко місто? Чи став переможцем? Звичайно, ні. Пе­реможцем у романі є місто.

Опубліковано в Українська література
Сторінка 1 з 11
 

Виктор Новосад на сервере Стихи.ру
загрузка...
« Освітній портал »   2013 р.