загрузка...

ВАРІАНТ № 5

1. У повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький порушує проблему стосун­ків батьків і дітей. (А)

2. Досліджує драматизм стосунків з коханою, роздумує про взаємне кохання як критерій щастя ліричний герой збірки «Зів’яле листя» І. Франка. (Г)

3. У романі «Вершники» Ю. Яновського дійовими особами є обидва персонажі Данило Чабан, комісар Герт. (А)

4. У творі «Зачарована Десна» О. Довженка відсутній епізод, коли Сашко по­їхав до Києва для навчання в інституті. (Г)

5. Гумористичну й сатиричну традицію С. Руданського, Л. Глібова, І. Карпенка-Карого в XX столітті продовжив Остап Вишня. (Г)

6. Епізод, коли Іван Дідух «ймив стару за шию і пустився з нею в танець», у новелі «Камінний хрест» В. Стефаника є кульмінацією. (Г)

7. Досліджує причини братовбивства у своєму творі «Земля» О. Кобилянська. (А)

8. Засновником українського професійного театру в XIX ст. був М. Кропивни- цький. (Д)

9. Невідповідність між високим покликанням людини та її дріб’язковістю, зануреністю в побутові сварки — це проблема твору «Кайдашева сім’я»

І.   Нечуя-Левицького. (В)

10. Одна літера в прізвищі кладе край мріям про щасливе дворянське життя го­ловного героя твору «Мартин Боруля» І. Карпенка- Карого. (Д)

11. Вибір між духовним, творчим і земним, матеріальним світами має зробити Лукаш(«Лісова пісня» Лесі Українки). (В)

12. Проблему взаємовідносин митця й суспільства (чи може митець утекти від життя?) досліджує у своєму творі «Intermezzo» М. Коцюбинський. (В)

13. Арідник. лісовик, русалки, чугайстир живуть, поряд із героями твору «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. (Г)

14. Спогади про неповторний час закоханості, коли «любові усміх квітне раз — ще й тлінно», покладено в основу вірша «О панно Інно...» П. Тичини. (А)

15. «Лови летючу мить життя!», «Гори! Життя — єдина мить» — такий лейтмо­тив вірша « Чари ночі» Олександра Олеся. (Б)

16. Заміна загальнолюдських цінностей класовими, трагедія братовбивчої вій­ни — тема твору «Вершники» (новела «Подвійне коло») Ю. Яновського. (Д)

17. Проблему суперечності між синівським і революційним обов’язками пору­шено у творі «Я (Романтика)» Миколи Хвильового. (Д)

18. До громадянської лірики належить твір «Задивляюсь у твої зіниці..» А Симоненка(Д)

19. Усвідомлення причетності до долі свого народу прийшло до Марусі Чурай під час подорожі на прощу до Києва. (Г)

20. У творі «Україна в огні» О. Довженка згодився стати старостою, щоб уряту­вати село Лаврін Запорожець. (В)

21. Сюжетними мотивами нагадує західноєвропейський «роман кар’єри» твір «Місто» В. Підмогильного. (Б)

*22 Психологічною новелою, написаною в імпресіоністичній манері, є твір «На камені» М. Коцюбинського. (Д)

*23. Вітаїстичність настрою, життєлюбство, оптимізм притаманні ліричному героєві твору «Солодкий світ!..» М. Рильського. (В)

*24. Боротьбу київських ремісників із феодалами за привілеї та права зображено у творі «Свіччине весілля» І. Кочерги. (В)

25. Рахіра —Анна (1-Г)

Килина — Мавка (2-Б)

тьотя Мотя — дядько Тарас (3-А)

Галя Вишняк — Маруся Чурай (4-Д)

26. «Я...» В. Симоненка — відчуття особистої гідності та відкриття самоцінності нації (1-Г)

«Два кольори» Д. Павличка — материнська любов і благословіння (2—В) «Стилет чи стилос?..» Є. Маланюка — призначення поета й поезії (3-Д)

«О земле втрачена, явися...» В. Стуса — ностальгія патріота за рідною зем­лею (4-А)

27. «неокласики» — М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович (1-Б)

«покутська трійця» — В. Стефаник, Л. Мартович, М. Черемшина (2-Д) «празька школа» — О. Теліга, Є. Маланюк, Олег Ольжич (З—В) «шістдесятники» — В. Симоненко, Л. Костенко, І. Драч (4-А)

28. «Поза межами болю» О. Турянського — Перша світова війна (1-В)

«Диво» П. Загребельного — Київська Русь, Друга світова війна, 1965-1966 роки (2-А)

«Україна в огні» О. Довженка — Друга світова війна (3-Г)

«Intermezzo» М. Коцюбинського — після поразки революції 1905 р. (4-Б)

29. За жанровим різновидом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика — перший в українській літературі соціально-психологічний роман.

30. М. Вінграновський написав твір «Сеньйорито акаціє, добрий вечір».

31. Від першої особи ведеться розповідь у творах (запишіть не менше двох назв) В. Винниченка «Момент», М. Коцюбинського «Intermezzo».

32 Персонажами твору «Місто» В. Підмогильного є (запишіть не менше чотирьох) Степан Радченко, Надійка, Тамара Василівна (Мусінька), Зоська.

33.    Що спільного між образами Марусі Чурай та Мавки? (За драмою-феєрією «Лісова пісня» Лесі Українки та романом «Маруся Чурай» Л. Костенко).

В образах Марусі Чурай з однойменного твору Ліни Костенко і Мавки з драми-феєрії Лесі Українки є чимало спільного. Обидві героїні живуть у світі ідеа­льного, у світі любові, краси. Вони кохають. В обох це кохання трагічне, бо при­чина тому — нерівня душ з їхніми обранцями. Адже і Мавка, і Маруся долучені до прекрасного, до вічних цінностей, а їхні обранці — Гриць і Лукаш — призем­лені. «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі», — казала Маруся. «А тільки — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівня­тись», — зауважувала Мавка.

Героїні — натури самовіддані, ніжні, а кохання їх ще більше облагороджує, робить дуже вразливими, спонукає до творчості. Саме з любові Маруся творила пісню, народжуючи її своїм прекрасним серцем, а Мавці кохання допомагало знаходити «тес слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає».

 

І Маруся зі своїм коханням і піснями, і Мавка зі своїми почуттями та внутрі­шньою свободою абсолютно не вписувалися в буденні уявлення свого оточення, сила почуттів цих героїнь зовсім не відповідала створеним колись законам, та й самі вони стали абсолютно чужими будь-яким законам життя і суспільства. Ці літературні героїні перевищили застарілі закони моральністю своїх душ, перейш­ли за межі реальності, бо «мали в серці те, що не вмирає».

ВАРІАНТ № 20

1. У творі «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького порушено проблему взаємин свекрухи й невістки. (Б)

2. У написанні твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний став співавтором Івана Білика. (Б)

3. «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!» — така життєва позиція голов­ного героя твору « Тигролови» Івана Багряного. (В)

4. «Я палю свій «Кобзар»...» — демонстративно заявляв поет-футурист М. Семенко. (В)

5. Василь Гнидка став прототипом Чіпки Варениченка («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). (Д)

6. Прочитайте уривок із твору І. Франка.

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу.

Тебе кохаючи, загублю душу.

У поданих рядках ужито художній засіб антитеза. (В)

7. Той, хто веде за собою людей, має бути певний у своїх силах і без сумнівів і вагань спонукати до дії інших — це ідея твору «По дорозі в Казку» Олексан­дра Олеся. (В)

8. Три білих вівчарки, ниви в червні, зоряна баня ночі, сонна вода криниці, симфонія поля — це образи у творі «Intermezzo» М. Коцюбинського. (Г)

9. Алюзія на образ Сізіфа є у творі Лесі Українки «Contraspemspero!». (Б)

10. Негативний вплив кріпаччини на характер людини, пияцтво, марновірство неосвічених селян — це проблематика твору «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького. (Г)

11. Прочитайте уривок із твору.

— Як мене вб'ють, а ви зостанетесь живі, напишіть по такій адресі... — Вона сказала адресу і кілька разів повторила її. — Напишіть так: «Мусю вби­то на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя».

Це слова персонажа з твору «Момент» В. Винниченка. (А)

12. Прочитай уривок із твору М. Зерова.

Прекрасна пластика і контур строгий Добірний стиль, залізна колія —

Оце твоя, поезіє, дорога.

Такі позиції обстоювали неокласики. (В)

13. В імпресіоністичній манері написано поезію «Вчись у природи творчого спокою...» Є. Плужника. (Д)

14. Фанатична вірність ідеї «загірної комуни» зробила з романтика покірного виконавця чужої волі — це тема твору «Я (Романтика)» Миколи Хвильово­го. (Д)

15. Зразком медитації с твір «Ніч... а човен — як срібний птах!..» Є. Плуж­ника. (Д)

16. Мріяв про «змичку міста й села», про «міста-сади» герой твору Степан Рад­ченко («Місто» В. Підмогильного). (Г)

17. Ідею спадковості поколінь, національної закоріненості втілено в образі Дапилка («Вершники» Ю. Яновського). (Б)

18. Прочитайте уривок із твору.

Вона була красива і чепурна... А вишиванки її висіли на стінах під склом в європейських музеях: в Лондоні, в .музеї Альберт-Вікторія, в Мюнхені і Нью-Йорку, хоч вона про цей не знала.

Так характеризує автор Олесю («Україна в огні» О. Довженка). (Б)

19. Утвердження величі Т. Шевченка, учнем якого став Б.-І. Антонич, — головна думка твору «Вишні». (В)

20. У творі «Мина Мазайло» М. Куліша порушено проблему міщанства й укра­їнізації. (Д)

21. Гра з читачем, компіляція та ремінісценції, поєднання різних стилів характе­рні для постмодернізму. (В)

*22. Твір «Мойсей» І. Франка ідейно споріднений із твором «Лебідь» Олександ­ра Олеся. (Г)

*23. Нове щасливе життя на крові й стражданнях побудувати не можна — це ідея твору «Скорбна мати» П. Тичини. (А)

*24. Вибір життєвого шляху і вірне служіння своєму народу — це тема твору В. Симоненка «Єтисячі доріг...». (Б)

25. «Intermezzo» М. Коцюбинського — новела (1-Д)

«Сікстинська мадонна» І. Франка — сонет (2-А)

«Мина Мазайло» М. Куліша — комедія (3-Б)

«Вчись у природи творчого спокою» Є. Плужника — медитація (4-Г)

26. «Лісова пісня» Лесі Українки — Килина (1-Г)

«Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського — Данилко (2-Д)

«Мойсей» І. Франка — Азазель (3-А)

«Зачарована Десна» О. Довженка — дід Семен (4-Б)

27.

персоніфікація —

Співа трава, ніким ще не зім’ята... (1-Г)

порівняння —

Ніч... а човен — як срібний птах! (2-А)

синекдоха —

Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. (3-Б)

алюзія —

Ні! Не знайти! Ніхто не знає. Ніхто не чув Твоїх плачів.

Біля всесвітнього Сінаю,

Як завше — золото й мечі. (4-В)

28. «Під чужим небом» Є. Маланюка — еміграція і розлука з рідною землею, переживання за її долю (1-В)

«Маруся Чурай» Л. Костенко — доля талановитого митця (2-Г)

«Як добре те, що смерті не боюсь я...» В. Стуса — передбачення своєї долі: смерть на чужині й повернення на батьківщину у своїй творчості (3-А) «Подвійне коло» Ю. Яновського — братовбивча громадянська війна, що знищує Україну (4-Б)

29. Свято вірив у «загірну комуну» головний герой твору (вкажіть автора і назву) Микали Хвильового «Я (Романтика)» безіменний чекіст (Я).

30. Твір Остапа Вишні «Як варити і їсти суп з дикої качки» присвячено М. Т. Рильському.

31. У творі «Місто» В. Підмогильного події відбуваються у (вкажіть місце дії) Києві.

32. АУП — це Асоціація українських письменників — опозиційна до СПУ структура (творче об’єднання).

33. Чому твір О. Гончара «Залізний острів» («Тронка») називають новелою-застереженням? Аргументуйте свою думку.

«Залізний острів» у романі Олеся Гончара «Тронка» — це новела-засторога, що з'явилася із щирої тривоги Олеся Гончара за долю рідної землі, усієї планети, кожного з нас. Письменника, як колишнього фронтовика, хвилювала проблема мілітаризації держави, нарощування воєнного потенціалу. Твір надзвичайно лі­ричний і водночас драматичний: романтична юність, прекрасна у своїй спрямо­ваності в майбутнє, опиняється під загрозою, яку символізує зброя.

Закохані в новелі через свою легковажність опиняються на залишеному напівзатопленому старому металевому кораблі, «залізному острові», який військові використовують як мішень під час бойових навчань. Випробування зброї, що проводилося на полігонах, звичайно, не афішувалося. Навчання проводилося переважно вночі. Опинившись на кораблі, підлітки мимоволі могли стати живою мішенню. «Залізний острів», на якому опинились Віталик і Тоня, — це іспит на зрілість, людяність, мужність, витримку. Вони не занепадають духом, не впада­ють у відчай, вони прагнуть знайти порятунок, не втрачають людської гідності та краси своїх почуттів. Доволі символічною є остання уявна сцена в новелі, більше

схожа на авторський коменатр: «А ці двійко, що   на судні, забравшись на бак, сидітимуть на  своєму твойому острові, ждучи нічного удару, сидітимуть мовчазно зіщулені, мов останні діти землі, мов сироти людства».

Залізний острів асоціюється із чимсь холодним, неживим, приреченим. Це маленька планета Земля в масштабах космосу — спустошена, напівзруйнована, на якій немає нічого живого. Діти — останні жителі цієї планети — знайшли тимчасовий прихисток на цьому хиткому пораненому острові. Та над ними нави­сла загроза, адже будь-якої миті остання твердиня може бути зруйнована. І тоді людство загине. Тут автор нагадує читачеві про те, що людина насправді не така могутня, як їй іноді здається. І саме це в багатьох випадках робить її абсолютно беззахисною перед тими цивілізаційними загрозами, які вона сама й створила. Адже гуманістичні цінності, та й саме людське життя часто опиняються під за­грозою цивілізаційних процесів. І як важливо при цьому зберегти здатність су­часної людини до захисту свого єства, своїх почуттів. Рукотворний «залізний острів», що став пасткою для двох закоханих, — не менша пересторога, аніж полігон, що вічно реве. Тоня, що пританцьовувала босими ногами на розпеченій від сонця палубі, була так само протиприродним явищем на цій незрушній купі іржавого металу, як маленька донечка Уралова в осерді військового полігону.

За рахунок ретроспективних елементів новела відкриває читачеві певні епі­зоди з життя, окрім головних героїв, й інших героїв твору, розкриває нові грані їхніх характерів. Це своєрідне емоційне тло, потрібне авторові для того, щоб якомога глибше й точніше відтворити образи двох закоханих, які опинилися в екстремальній ситуації. Абсурдність її в тому, наголошує письменник, що небез­пека загрожує героям на їхній рідній землі, неподалік від домівки, серед мирного лиману і під мирним небом. Однак щоб десь там далеко «тремтіли» вороги, тут постійно тривають навчання, накопичується смертоносна зброя, що так легко здатна урвати тонку ниточку людського життя. І про це юні герої теж замислю­ються. Як замислювався автор, який добре знав ціну війні.

Відсутність розв’язки, відкритість фіналу новели символізують смертельну небезпеку всього людства, гуманістичних цінностей, які в будь-який момент під дією невідворотних цивілізаційних процесів можуть опинитися під загрозою знищення. Недаремно «Залізний острів» — новела-засторога. Адже Олесь Гончар закликає схаменутися перед небезпекою, яка нависла над планетою в образі нової воєнної загрози. Він застерігає сучасників від спустошення планети, жахливих наслідків порушення гармонії в природі.

ВАРІАНТ №19

1. Прочитайте уривок із твору.

Дівчина перейшла через греблю, ступила на місток на лотоках, сперлась на поренчата й задивилась не так на воду, як на свою вроду. До неї з води ви­глянуло її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами. Дівчина милувалась со­бою та червоним намистом на шиї.

Таку портретну характеристику дав автор Мелашці («Кайдашева сім’я»

І. Нечуя-Левицького). (В)

2. О. Білецький назвав «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» композицію твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Г)

3. Життя, звичаї і традиції Гуцульшини описано у творі «Тіні  забутих предків»

М. Коцюбинського. (В)

4. Уславлення героїв, що полягли під Крутами, — ідея твору «Пам’яті три­дцяти» П. Тичини. (В)

5. «І футурист, і антиквар», — так характеризував себе М. Семенко. (Д)

6. Історію села Піски від часів зруйнування Запорозької Січі до другої полови­ни XIX ст. зображено у творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (А)

7. Філософською поемою на біблійну тему є твір «Мойсей» І. Франка. (Д)

8. Реальна історія сім’ї сотника Завістного лягла в основу твору «Облога Буші»

М. Старицького. (Б)

9. Має неприродний, штучний вигляд людина, яка вдає із себе того, ким не може бути за своєю природою, — головна думка твору «Мартин Боруля»

І. Карпенка-Карого. (Г)

10. «Чи не одиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну» назвав І. Франко Лесю Українку. (Б)

11. Любив риболовлю, ходив на полювання із гаслом «Хай живуть зайці!» Ос­тап Вишня. (В)

12 Прочитайте уривок із твору «Лісова пісня» Лесі Українки.

Не зневажай душі своєї цвіту,

Бо з нього виросло кохання наше!

Той цвіт від папороті чарівніший —

Він скарби творить, а не відкриває.       і

Так повчає Мавка Лукаша. (Б)

13 Прочитайте уривок.

Тут бивсь нормани, і лядський Болеслав

Щербив меча об Золоті ворота.

Про тебе теревені плів Ляссота

І Левассер Бон план байки складав.

Ці рядки з твору «Київ — традиція» М. Зерова. (Б)

14. Прочитайте уривок із твору.

Вона не показувала перед морем страху, вона мовчки стояла на березі — висока й сувора, їй здавалося, що вона —маяк невгасимої сили.

Так схарактеризовано героїню твору Половчиху («Шаланда в морі» («Вер­шники») Ю. Яновського). (Д)

15. Імпресіоністичною новелою за жанровими ознаками є твір «В житах» Гри­горія Косинки. (В)

16. Надійка, Мусінька, Зоська, Рита — це жінки, які допомогли адаптуватися в нових життєвих обставинах Степанові Радченку («Місто» В. Підмогильно­го). (Г)

17. Є. Маланюк належав до «Празької поетичної школи». (Б)

18. Екзотику Далекого Сходу, щире кохання та справжню чоловічу дружбу зобра­жено у творі «Тигролови» Івана Багряного. (Б)

19. У творі «Маруся Чурай» Л. Костенко НЕМАЄ такої проблеми: вбивство матері через фанатичну відданість ідеї. (Б)

20. Громадянський стоїцизм, духовна нескореність, відкидання компромісів — мотиви лірики поета В. Стуса (Г)

21. Кіноповістю є твір «Зачарована Десна» О. Довженка (В)

*22. Прочитайте уривок.

Ти, сотничихо, будеш моєю. Нікуди не втечеш од мене! Ніде не сховає­шся од мене! Кали я тобі не уподобний і ти не згодишся бути моєю, то я порубаю твоє пишне тіло, пошматую на дрібні часточки...

Такий запальний характер мав герой твору Єремія Вишневецький («Князь Єремія Вишневенький» І. Нечуя-Левицького). (А)

*23. Засудження псевдопатріотів, які не мають сміливості служити Україні, підкоряються і тим самим зраджують свій народ, — одна з проблем твору «Князь Єремія Вишневецький» І. Нечуя-Левицького. (Д)

*24. «Степова Еллада», «блакитний міф» — поетичні образи України у творі «Знаю — медом сонця, ой Ладо...» Є. Маланюка. (Д)

25. «Момент» В. Винниченка — новела (1-В)

«Місто» В. Підмогильного — роман (2-А)

«По дорозі в Казку» Олександра Олеся — драматичний етюд (3-Б) «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» Панаса Мирного — нарис (4-Д)

26. «Земля» О. Кобилянської — Василь Чоп’як (1-В)

«Залізний острів» («Тронка») О. Гончара — Тоня Горпищенко (2-Д)

«Облога Буші» М. Старицького — Орися Завістна (3-Б)

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика — Грицько Чупруненко (4-А)

27.

персоніфікація —

Навшпиньках Вечір підійшов... (1-Д)

оксиморон —

Так! я буду крізь сльози сміятись. Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись... (2-В)

риторичне звертання —

Гетьте, думи, ви хмари осінні! (3-Б)

метафора —

Різьблю свій сон... (4-А)

28. «Чари ночі» Олександра Олеся — поетизація краси природи, людських по­чуттів; заклик ловити кожну мить життя (1-Г)

«Подвійне коло» Ю. Яновського — засудження братовбивчої війни, яка руй­нує Україну (2-А)

«Страшні слова, коли вони мовчать...» Л. Костенко — справжній митець не може залишити байдужим нікого (3-В)

«Мина Мазайло» М. Куліша — засудження міщанства, яке чинило опір укра­їнізації (4-Д)

29. Головними персонажами твору «Кайдашева сім’я» є родина Кайдашів.

30. Життя дезертира Корнія Дізіка — предмет дослідження у творі Григорія Косинки «В житах».

31. Історичний роман «Диво» П. Загребельного оповідає про будівництво й долю давньої пам’ятки культури — Софії Київської.

32. На початку 1990-х років в Україні з'явились літературні угруповання (запишіть не менше трьох) «Червона фіра», «Нова дегенерація», «Західний вітер».

33. Чи можна вважати Мойсея з однойменного твору І. Франка неоромантичним героєм? Аргументуйте свою відповідь.

Так, Мойсея, з однойменного твору І. Франка можна вважати неоромантич­ним героєм, адже саме на цьому образі позначилася поетика неоромантизму. Мойсей у поемі Франка — велична монументальна постать, сповнена внутріш­ньої духовної сили й енергії: «В очах його все щось горить, Мов дві блискавки в хмарі». Оповідач підкреслює могутню волю пророка, акцентує увагу на людянос­ті Мойсея. любові до поневоленого народу, вболіванні за його долю. Неординарність героя підкреслює притча про терен, що виконує благородну роль захисника дерев. Через алегорію в притчі замальовується полум’яний образ борця за народ­ну справу, скромного провідника на ниві людського поступу, яким був і сам

І. Франко. В образі Мойсея поет змалював вождя, що самовіддано служить лю­дям, любить свій народ і присвячує себе боротьбі за його майбутнє.

Образ вождя розкривається у складних ситуаціях і протистояннях громаді, коли висвітлюється мужність і сила його переконань. Усупереч забороні Авірона і Датана проповідувати правду громаді, Мойсей піднімається на віковий камінь і промовляє до народу, картаючи дух рабства, тваринне животіння. Митець звеличує вождя і пророка, наповнює його образ націє творчими осяяннями. Він прагне оживити творчі сили і дух свободи в народу, закликаючи його до завзятої бороть­би за щастя і досягнення мети. Тому Франків Мойсей постає як людина, що усві­домлює історичну необхідність народних змагань за свободу і державну незале­жність. Діяльність вождя може розкритися тоді, коли він нерозривний з народом, однак Мойсей перебуває в конфлікті з масою і стоїть над нею. Неоромантична поетика виразно втілюється у драматичних епізодах дванадцятої пісні, коли Мой­сей змушений покидати табір. Замість гніву і проклять з його уст звучать слова, сповнені батьківської любові до свого народу, сердечної туги і болю, що народ його не розуміє. Це немов сам Франко висловлює любов до свого краю: «Якби знав, як люблю я тебе! Як люблю невимовно!.. Я без вибору став твій слуга, лиш з любові і туги».

Мойсей зазнає серйозних випробувань у пустелі у двобої з демоном Азазелем. У такий спосіб моделюється складний психологічний образ пророка, котрий зазнає сумнівів і розчарувань після того, як люди його відштовхнули. У руслі неоромантичної поетики зображений Мойсей під час молитви на горі. Автор дивиться на героя очима людей з табору в долині. Вранішнє сонце відкинуло тінь вождя в долину. У цьому сонячному освітленні Мойсей здається титанічним героєм. Зображені люди завмерли, споглядаючи цю величну постать, якої вони не зрозуміли. Під вечір, коли сонце заходить, знову лягає тінь пророка на людей у долині, немов востаннє прощаючись із ними.

Тож ми можемо стверджувати, що Мойсей у поемі Франка — неоромантич­ний герой — неординарна, вільна особистість, здатна піднятися над буденним середовищем.

ВАРІАНТ №18

1. Соціально-побутовою повістю є твір «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького. (Г)

2. Проблема появи «пропащої сили» в умовах несправедливого суспільного ладу є головною у творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирно­го й Івана Білика. (А)

3. Натхненну клятву жити й насолоджуватися життям дає ліричний герой твору «Молюсь і вірю...» М. Рильського. (Б)

4. Процес творчості, суть мистецтва розкрито в алегоричній формі у творі «Ба­лада про соняшник» І. Драча. (Б)

5. «Був гарним стельмахом, але гроші не трималися в його кишені, постував дванадцять п’ятниць на рік, але святим його назвати не можна, мав велике господарство, але багато часу проводив у шинку». Це персонаж твору Омелько Кайдаш («Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького). (Б)

6. Сонетом є твір і. Франка «Сікстинська мадонна». (Г)

7. Прочитайте уривок із твору.

У нас є біліярд, бульвар чудесний, панночок скілько хочеш: у неділю буль­вар ними цвіте, мов макам всіяний... А то збереться кампанія, та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печеруємо раки ілі запиваємо трехпробною і співаємо крам-бамбулі!

Так описує свій побут у місті герой твору Степан Боруля («Мартин Бору­ля»). (Б)

8. Автором «маніфесту українського модернізму» й першим модерністом С. Єфремов назвав М. Вороного. (Б)

9. Русалка польова. Мавка, Водяник. Перелесник, Той, що в скалі сидить, — це персонажі твору «Лісова пісня» Лесі Українки. (Г)

10. Трагедію під Кругами, де полягли захисники української держави, зображено у творі «Пам’яті тридцяти» П. Тичини. (Б)

11. Прочитайте уривок із твору.

Мислі різали мій мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат революції схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зра­джу комуну?

Таку внутрішню боротьбу переживає персонаж твору безіменний чекіст («Я (Романтика)» Миколи Хвильового). (Б)

12. Утвердження високих загальнолюдських ідеалів вірності й кохання, віддано­сті громадянському обов'язку — ідея твору «Шаланда в морі» («Вершни­ки») Ю. Яновського. (А)

13. Прочитайте уривок із твору.

Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села...

Ці рядки з твору «Вишні» Б.-І. Антонича. (В)

14. Тему Другої світової війни та її наслідків для України порушив у творі «Україна в огні» О. Довженко. (Г)

15. Розпочинається і закінчується піснею «Ой піду я до роду гуляти» твір «Укра­їна в огні» О. Довженка. (Г)

16. «Шістдесятниками» є всі митці в рядку В. Симоненко, Гр. Тютюнник,

І.    Драч. (В)

17. Прочитайте уривок із твору.

Недумано, негадано забігла в глухамань, де сосни пахнуть ладанам в кадильницях світань.

Твір написаний ямбом. (А)

18. Темі несподіваного пробудження ніжного почуття кохання, що давно минуло, присвячено твір «Сеньйорито акаціє, добрий вечір..» М. Вінграновського. (В)

19. Ностальгія, бажання повернутися в Україну, сум за рідними, усвідомлення втра­ченого раю — мотиви твору «О земле втрачена, явися...» В. Стуса (В)

20. Віфлеємська зоря — Ісус — Матір Божа — людина — це символічні образи у творі «Мені зоря сіяла нині вранці...» В. Стуса. (Г)

21. У селі Тополівка відбуваються події у творі «Україна в огні» О. Довженка (Д) *22. Інтимні та патріотичні мотиви поєднано у творі «Білі акації будуть цвіс­ти» В. Сосюри. (Б)

*23. Протиставлення чесності, доброти та жорстокості, бездуховності — тема твору «Крила» І. Драча. (Д)

*24. Правдиве змалювання трагічного початку війни, доля студентського бата­льйону — тема твору «Людина і зброя» О. Гончара. (Б)

25. «Я (Романтика)» Миколи Хвильового — доктор Тагабат (1-Б)

«Момент» В. Винниченка — Муся (2-А)

«Тіні забутих предків» М. Коцюбинського — Марічка Гутенюк (3-В)

«Місто» В. Підмогильного — Степан Радченко (4-Г)

26. «Київ — традиція» М. Зерова — сонет (1-Д)

«Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського — новела (2-А)

«Сом» Остапа Вишні — усмішка (3-Б)

"Зачарована Десна" О. Довженка — кіноповість (4-В)

27.

метафора —

Ради тебе перли в душу сію... (1-Г)

оксиморон —

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні... (2-Б)

синекдоха —

Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. (3-Д)

епітет —

Задивляюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань. (4-А)

28. Іван Половець — працює на заводі і робить революцію... (1-Г)

Оверко Половець — артист і грав з греками у «Просвіті» та читав книжки, написані по-нашому. На дядькові гроші в семінарії вчився... (2-В)

Панас Половець — привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і ко­ньяк... (3-Б)

Андрій Половець — вдався у дядька Сидора, таке ж ледашо... (4-А)

29. Краса весняної природи, що гармонійно поєднується з настроєм закоханого ліричного героя, — тема твору П. Тичини «Арфами, арфами.

30. Фіксація миттєвих вражень, багатство кольорів і звуків, потік свідомості — характерні ознаки твору «Intermezzo» М. Коцюбинського.

31. Романом у новелах є твір Ю. Яновського «Вершники».

32. Сучасними українськими письменниками є (запишіть не менше трьох пріз­вищ авторів) Ю. Андрухович, О. Забужко, І. Роїдобудько, М. Матіос.

33. Що поєднує твори Л. Костенко «Маруся Чурай» і Лесі Українки «Лісова пісня»? Аргументуйте свою думку.

У творах Л. Костенко «Маруся Чурай» і Лесі Українки «Лісова пісня», здава­лося б, різних за жанром, сюжетом та часом написання, є чимало співзвучного, спорідненого. Насамперед це глибина звернення їхніх авторок до загальнолюдсь­ких духовних пошуків, а також та переконлива щирість, яка визначається мірою присутності у творі авторського досвіду, життєвого і творчого кредо. Щодо цьо­го, то обидва твори можна вважати «програмовими» для їхніх творців.

В обох творах мотив «любов — зрада — смерть» піднімається від психологі­чної драми до зіткнення земного і небесного начал, до моментів дії законів буття.

Головні героїні — міфологічна Мавка та напівлегендарна Маруся. Наші уяв­лення про обох героїнь ґрунтуються лише на усній традиції.

Вихідна напівреальність обох образів невипадкова: відсутність чітко пропи­саних рис дає змогу авторкам вільно творити обох персонажів згідно з власним баченням, роблячи їх уособленням саме того, найбільш «свого» образу, поро­дженням власного внутрішнього світу.

Недаремно обидві героїні постають перед нами немовби «не від світу сього», вони наділені вищими якостями жіночого начала, — і спільність цих головних рис передовсім і зумовлює означену єдність драми та роману. Легендарність героїнь дає змогу їхнім творцям віднести їх до вищої, неземної реальності. Вони

немов би виступають уособленнями духовного світу. Матеріальний світ не має над ними влади: Мавка не належить до нього, їй він чужий, вона долучається до виконання побутових справ лише остільки, оскільки це потрібно Лукашу; Маруся теж цілком байдужа до господарювання. Вона мас скромні потреби й задовольня­ється малим, її щастя не залежить від матеріальних гараздів («таж там росте на хаті кропива», — каже про домівку Марусі та її матері Бобренчиха, Грицькова мати). Відстороненість обох героїнь від побутових справ настільки промовиста, що вони обидві заслуговують від хазяйновитих потенційних свекрух означення «ледащої».

Найбільш бажаним і органічним заняттям для Марусі є складання пісень, для Мавки — насолода грою Лукаша на сопілці. Цим внутрішнім образам відповідає й зовнішність героїнь: тендітна Мавка, тоненька і струнка Маруся... Обидві вони майже самотні у світі, не завжди знаходячи близькість і розуміння їхніх духовних запитів у спорідненому оточенні: Мавка — серед лісових мешканців, Маруся — серед дівчат-однолітків. Мавка відверто говорить про це: «Ні, я таки зовсім, зо­всім самотня», Маруся навіть у часи до зради Гриця нерідко віддавала перевагу самотності перед розвагами в гурті молоді. Обидві вони в очах «апологетів мате­ріальності», що бояться і не розуміють тих, хто помітно відрізняється від них, — відьми». Цей страх має й реальні підстави: Мавка володіє знаннями надприрод­ного світу як його породження, Маруся знається на відьомських практиках завдя­ки бабусі, яку «вважала відьмою Полтава». Звідси ж — її знання отруйних трав. Це стає приводом для забобонів і марновірства оточення, представники якого сприймають усе незнайоме як вороже та не в змозі усвідомити єдності духовного і природного, уособленого в героїнях. Тож насправді зовсім не вони виявляють себе «відьмами». Ними постають антиподи головних героїнь — жінки, що вті­леннями матеріального світу: Килина та Галя. Огрядні й хазяйновиті, вони відве­рто ворожі духовності. Килина та Галя не просто вправні господині: відсутність духовних запитів робить їх глухими до прекрасного. Проте місце сплячої духов­ності, що не може бути порожнім, у їхніх душах натомість посідають протилежні, найогидніші людські риси — ницість, підступність та жорстокість. їм замало простої перемоги над суперницями, вони прагнуть помсти, їх морального зни­щення: Килина заклинає Мавку, обернувши її на вербу, Галя відверто сміється над покинутою заради неї Марусею («як ніж у спину прозвучав той сміх»), що спричиняє в останньої напад відчаю і спробу самогубства.

Арена боротьби між коханням та земними принадами — серце чоловіка. Лу- каш і Григорій здатні до високих почуттів і думок, проте безсилі проти тенет матеріального світу. Їхня доля — хресний шлях земної людини: підвладність спокусі, зрада своєї Любові та себе, каяття і покута.

Головні герої — Лукаш і Григорій — поступаються своїм коханим не силою та глибиною почуттів, а їхньою цільністю. А душевна боротьба, яку вони пере­живають, навіть невідома їхнім обраницям. Їхній земний шлях — пройти крізь пекло, щоб усвідомити єдину привабливість Неба. Вони страждають, караються, а потім гинуть, бо зрадили і мають бути покарані. Обидва вони усвідомлюють, що відбувають заслужене покарання, найбільшим та справжнім виявом якого є

докори  сумління. Тому вони свідомо і добровільно здійснюють покуту : Гриць, покаявшись та втративши надію знову бути з коханою, накладає на себе руки: «Відступник я. Нікчемний я і ниций», — каже він про себе. Лукаш сприймає помсту Лісовика, що перетворює його на вовкулаку, як заслужену: «Я тебе зана­пастив», — визнає він свою провину перед Мавкою. Проте, пройшовши кожен свою Голгофу, щирим каяттям та мукою спокутувавши гріх, вони свідомо звер­таються до духовного ідеалу, прошені та врятовані своїми коханими. Цей поря­тунок відбувається завдяки жертві Вищої істоти (тут: Мавки та Марусі) заради ближнього.

Більшість інших персонажів обох творів мають стосовно головних героїнь схожі ролі та смислові навантаження. .  .

У фіналі обох творів — і «Лісової пісні», і «Марусі Чурай» — крізь зовнішні риси трагедії проступає світла надія: жертва героїнь недаремна, на них чекає не лише безсмертя в іншому світі: вони залишать свій слід і на землі: Маруся у створених нею піснях. Мавка — ставши голосом і душею пісні.

Отже, близькість двох самостійних творів — не зовнішня, вона у глибинних пластах інтуїтивного бачення авторками своїх героїнь.

ВАРІАНТ №17

1. Твір «Камінний хрест» В. Стефаника за жанром є новелою. (В)

2. Прочитайте уривок із твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького.

...Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носикам. Щоки, черво­ніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина.

Так описує І. Нечуй-Левицький Мелашку. (Б)

3. Покріпачення України на прикладі історії роду панів Польських подано у творі «Хіба ревуть вали, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Г)

4. Образ «вічного революціонера», якого ніщо не зупинить на шляху до щастя, подано у творі І. Франка «Гімн». (А)

5. Кононівським полям присвячено твір «Intermezzo» М. Коцюбинського. (Г)

6. Прочитайте уривок із твору.

Ми обоє доробилися її, оцими нашими руками дороблялися її... Вона під­пливла нашою кров’ю і нашим потам. Кожда грудка, кождий ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто го­лодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї, на грудочки її!

Так розповідає про землю Івоніка Федорчук («Земля» О. Кобилянської). (Б)

7. Розв’язкою твору «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого є епізод, коли Мартин спалює «дворянські бомаги». (В)

8. Прочитайте уривок із твору.

Дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче...

Так описано героя Лукаша («Лісова пісня» Лесі Українки). (Б)

9. Сумніви й вагання пророка у творі «Мойсей» І. Франка показано через три спокуси демона Азазеля в пустелі. (Г)

10. До пейзажної лірики належить твір Лесі Українки «Хвиля». (Д)

11. Оспівування краси оновленої навесні природи, гімн життю та грядущим змінам — головна думка твору «Арфами, арфами...» П. Тичини. (Г)

12. До «грона п’ятірного» поетів-неокласиків належав М. Зеров. (Б)

13. Прочитайте  уривок із твору.

Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету.

Так описано місце, де відбуваються події у творі «Я (Романтика)» Миколи Хвильового. (Б)

14. Розв’язкою у творі «Подвійне коло» («Вершники») Ю. Яновського є епізод перемоги інтернаціонального загону Івана Половця. (Б)

15. «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє», тому не можна цуратися свого минулого — це ідея твору «Зачарована Десна» О. Довженка. (В)

16. Подяка за випробування, які зробили ліричного героя сильнішим. — мотив твору «Господи, гніву пречистого...» В. Стуса. (В)

17. Прочитайте уривок із твору «Маруся Чурай» Л. Костенко.

Воно ж. товкуще, навіть не завважить, — пече, скубе, затовкує та смажить.

Б'є в килими, неначе в тулумбаси, та промиває кишки на ковбаси.

Так характеризує Гриць Галю Вишняк. (В)

18. Наталка Сірко, сім'я Морозів, Медвин — персонажі твору «Тигролови» Іва­на Багряного. (Б)

19. Знає пояснення власне українських маловживаних слів, пишається своїм прізвищем, проте ненавидить шароварщину персонаж твору «Мина Мазай­ло» М. Куліша Мокій Мазайло. (Д)

20. Мисливські звичаї і традиції, оповідки й побрехеньки мисливців на тлі чарів­ної української природи — тематика збірки «Мисливські усмішки» Остапа Вишні (Д)

21. Зміщення часових площин, лист як вставний епізод — композиційні особливо­сті твору «Три зозулі з поклоном» Гр, Тютюнника. (В)

*22. Картини життя народу й національно-визвольна боротьба козацтва України в XVII ст. — це тло, на якому розгортаються життєві долі героїв Єремїї Вишневецького та Тодозі (А)

*23. Прокіп Конюшина — новітня інтерпретація відомого «вічного образу» у творі «Фавст» Григорія Косинки. (В)

*24. Прочитайте уривок із твору.

— Христос воскрес? — не чула.

Не відаю, не знаю.

Не буть ніколи раю У цім кривавім краю.

Ці рядки з твору «Скорбна мати» П. Тичини. (А)

25.    реалізм — об’єктивне відтворення типових героїв і типових явищ дійсності (1-В) символізм — інтуїтивне пізнання світу через розкриття аналогій, таємничого підтексту, багатозначності образів (2-Д)

неоромантизм — культ сили волі, уславлення мужності незвичайного героя, що прагне подолати відстань між ідеалом і реальністю (3-А) експресіонізм — відображення загостреного суб’єктивного світобачення че­рез гіпертрофоване авторське «Я», бурхлива реакція на дегуманізацію суспі­льства (4-Б)

26. «По дорозі в Казку» Олександра Олеся — взаємини лідера й натовпу в пошу­ку шляху до світлого майбутнього (1-Г)

«Я (Романтика)» Миколи Хвильового — боротьба в душі людяності й фана­тичної відданості ідеї (2-А)

«Момент» В. Винниченка — коротка мить шастя і кохання, яке зародилось у небезпечній межовій ситуації (3-В)

«Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського — важливість роду, родини, зна­чення народної моралі, етичних ідеалів (4-Д)

27.

В. Стус —

Господи, гніву пречистого благаю — не май за зле.

Де не стоятиму — вистою. (1-Г)

І. Франко —

Я не люблю безпредметно тужити Ні шуму в власних слухати вухах; Поки живий, я хочу справді жити,

А боротьби життя мені не страх. (2—В)

М. Вінграновський —

У годину суху й вологу Відходились усі мости.

І сказав я — ну, слава Богу,

І.       нарешті, перехрестивсь...

Коли ж — здрастуйте, добрий вечір... Ви з якої дороги, пожежо моя?.. (3-Б)

Леся Українка —

Чи довго ше, о господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа, шо він зламав свій заповіт великий, той, взятий з бою волі заповіт? (4-А)

28. «Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського — Данилко (1-Г)

«Мина Мазайло» М. Куліша — тьотя Мотя (2-В)

«Україна в огні» О. Довженка — Мина Товченик (3-А)

«Маруся Чурай» Л. Костенко — Іван Іскра (4-Д)

29. Один із жанрових різновидів драми, для якого властивий фантастично-каз­ковий сюжет, неймовірні перетворення, називається драма-феєрія.

30. До «театру корифеїв» XIX ст. належать (запишіть не менше трьох прізвищ) І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Старицький, М. Садовський.

31. Бу-Ба-Бу,  Лу-Го-Cад— це літературні угруповання (запишіть назву літера­турного напрямку) постмодернізму.

32. Стали народними піснями авторські твори (назвати не менше трьох): «Два кольори» Д. Павличка, «Пісня про рушник» А. Малишка, «Виростеш ти, сину» («Лебеді материнства») В. Симоненка.

33. Яким постає образ України в поезії Василя Стуса?

Кожен вірш В. Стуса на тему рідної землі — це крик душі, шо пораненим птахом      б’ється у грудях поета. Його   зранене      серце омивається кров’ю, бо не    в

змозі змиритися з несправедливістю. І   вуста не мовчать: вони говорять мовою віршів. Не злякали митця, борця, вірного сина України ні заслання, ні гулагівські табори. Він ніс свій важкий хрест на Голгофу знаючи, що ціна патріотизму — смерть, але смерть в ім'я народу, в ім'я рідної України.

Образ України проходить крізь усю поезію Стуса. Про кого б не говорив по­ет: чи про матір, чи про дружину і сина, чи про свою самоту, — скрізь, у кожному слові, присутня втрачена Вітчизна. Україна була для Стуса найбільшою святи­нею, його духовним порятунком:

 

О земле втрачена, явися                І лазурово простелися,

бодай у зболеному сні.                            І душу порятуй мені.

 

Україною поет жив, марив і скнів на чужині. Ця любов була сенсом його життя. Навіть у похмурих північних пейзажах йому ввижалася Україна. Прикла­дом цього є вірш «На колимськім морозі калина:

Неосяжна осонцена днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми.

Казковий образ рідної, прекрасної землі, оповитої чарівним синім кольором: кольором безкрайнього синього неба милої його серцю України творить поет у вірші «У цьому полі, синьому, як льон...».

Справжня любов до Батьківщини для Василя Стуса полягала не лише в тому, щоб захоплюватися красою рідного краю, оспівувати її, а в тому, щоб бачити також непривабливі моменти в житті народу, навіть його гріхи.

У вірші «За літописом Самовидця» поет змальовує жахливі часи міжусобиць в Україні, коли брати проливали рідну кров, продавали близьких у ясир, підніма­ли руку навіть на матір. Удаючись до далекого історичного минулого України, В. Стус через роки звертається до сучасників, навчає відкинути ворожнечу, бра­татися, знайти спільну мову — на добро, на радість України. Тому у вірші виве­дено образ дуба як символ національної міцності та життєздатності, яка помітно ослабилася в тих тяжких соціальних умовах.

Нехтування долею Вітчизни споконвіку вважалося злочином. Через це образ України-матері у вірші виступає носієм абсолютної правди, вищим моральним законом для всіх героїв. Опираючись на події XVII століття, В. Стус, під впливом літопису козацького літописця Самовидця, звертається до нас, сьогоднішніх поко­лінь, не повторити помилок, не допустити того, щоб з України знову зробили Руїну.

Історичне минуле України змальовує В. Стус у поезії «Сто років, як сконала Січ». Тут автор відтворив політичні репресії проти передової частини українсько­го народу. Поезія розповідає про події другої половини XVIII - більшої частини XIX століть, коли Російська імперія задушила останній осередок волелюбності — Запорізьку Січ. У той час кращі представники українського народу, що були носіями національних традицій, зазнавали утисків і переслідувань. Тому доволі трагічно звучать слова:

Сто років мучених надій.

Із сподівань, і вір. і крові Синів, що за любов тавровані,

Сто серць, як сто палахкотінь.

Але в даній поезії є й другий смисловий план: це зображення процесу націо­нального відродження. Автор показує духовне розкріпачення українців, їх вихід на інший рівень, який характеризується високою національною самосвідомістю та патріотизмом:

Та виростають з личаків,

І шаровар, курної хати Раби, зростають до синів Своєї України-матері.

У віршах періоду заслання Василь Стус часто згадує рідну землю. Мабуть, саме в моменти, коли приходили звістки з України, й народжувалися такі вірші, як «На Колимі запахло чебрецем». Роки заслання для В. Стуса були тяжким ду­шевним та фізичним тягарем, та ніякі обіцянки, пропаганди, погрози не зломили силу волі поета. У вірші «Ярій, душе!» він заявляє:

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.

У білій стужі серце України.

А сама Україна була в серці поета, за неї він ніс свій хрест на Голгофу, за неї заплатив життям, бо його не уявляв без Батьківщини:

Нема мені коханої землі,      Сміється божевільна Україна.

Десь під грудьми пече гірка калина, У смертнім леті на чужім крилі.

У вірші «Докучило! Нема мені Вітчизни» автор називає Україну божевіль­ною, бо живе вона чужими законами, а жменька справжніх синів не в змозі розір­вати пута рабства, зробити її незалежною державою. Немов реквієм, звучать слова поета:

Прощай, Україно, моя Україно,

Чужа Україно, навіки прощай...

Стус і Україна — нероздільні. Відірваність від рідної землі та розлука тільки посилили відчуття синівського зв’язку з рідною землею. Вона — найбільша його святиня, його духовний порятунок.

Любов’ю до України, тугою та сумом за нею пройнято багато поезій Стуса: «За мною Київ тягнеться у снах», «Сосна із ночі випливла, як щогла», «Такий близький ти, краю мій». Любов до рідної землі переповняє твори поета та робить їх вічними.

 
Виктор Новосад на сервере Стихи.ру
загрузка...
« Освітній портал »   2013 р.