загрузка...

ВАРІАНТ № 16

1. Після цензурних правок під назвою «Пропаща сила» було надруковано твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (А)

2. Експозицією твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького є епізод опису села Семигори та діалогу Карпа й Лаврі на. (Г)

3. Історію єврейського народу як алегорію шляху до державності українців зображено у творі «Мойсей» І. Франка. (А)

4. Твір «Земля» О. Кобилянської за родовою ознакою епічний. (Б)

5. Прочитайте уривок із твору.

Та я скоріше вб'ю тебе, ніж віддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!.. От дітки! Ти для них піклуєшся, побиваєшся, з шкури лізеш, а вони, замість дяки, серце тобі надвоє роздирають!

Так категорично заявляє герой Мартин Боруля («Мартин Боруля» І. Кар­пенка-Карого). (Д)

6. Кохання незнищенне, йому не може завадити навіть смерть — така головна думка твору «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. (Б)

7. Тему нерозділеного кохання, яке примушує страждати ліричного героя, по­дано у творі« Чого являєшся мені у сні?..» І. Франка. (В)

8. Про подарунок богині, від якого відмовилися всі, хто ним володів, йдеться у творі «Легенда про вічне життя» І. Франка. (В)

9. Прочитайте уривок із твору.

Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не по­требував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильникам.

Так описано тяжку працю селянина у творі «Камінний хрест» В. Стефаника. (В)

10. Прочитайте уривок із твору.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Подані рядки написано тристопним анапестом. (Б)

11. Приземленість, сірість буденного життя, гонитву за матеріальним, нещирість у почуттях, нехтування талантом утілено в образах Килини й матері Лукаша («Лісова пісня» Лесі Українки). (Б)

12. Прочитайте уривок з вірша «Арфами, арфами...» П. Тичини.

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

У поданому уривку НЕМАЄ анафори. (Г)

13. Україна, розіп’ята на хресті братовбивчої громадянської війни, — тема твору «Подвійне коло» («Вершники») Ю. Яновського. (Д)

14. «Бандит — за одною термінологією, інсургент — за другою». Так характеризує себе персонаж безіменний чекіст («Я (Романтика)» Миколи Хвильового). (Г)

15. Заклик не здаватися, не опускати руки навіть у безнадійних ситуаціях — голо­вна думка твору «ContraspemsperoЛесі Українки. (Б)

16. Особливістю композиції твору «Місто» В. Підмогильного є подібність до європейського «роману кар’єри». (Д)

17. Косар Самійло, Тихін Бобир, дід Захарко — персонажі твору «Зачарована Десна» О. Довженка. (Г)

18. Прочитайте уривок із твору «Маруся Чурай» Л. Костенко.

Як він уміє красно говорить!

Які у нього займища і луки!

Вся Україна палум’ям горить.

Він і на цьому теж нагріє руки Так Маруся характеризує героя твору багатія Вишняка. (А)

19. На контрасті червоного і чорного, що символізують важливі моменти в жит­ті, побудовано твір «Два кольори» Д. Павличка. (Г)

20. У творі «Мина Мазайло» М. Куліша всесвітню нумерну систему, яка зни­щить поняття національного, захищає тьотя Мотя. (А)

21. Про своє життя в гумористичному плані розповідає автор у творі «Моя ав­тобіографія» (Остап Вишня). (В)

*22. Євангельський мотив про Христа ліг в основу твору Лесі Українки «Одер­жима». (Г)

*23. Марія Ляшківська — головна героїня твору «Гріх» В. Винниченка. (В)

*24. Змалювання життя і побуту провінційної інтелігенції, спроба організувати громадське життя й допомогти народу — тема твору «Перехресні стежки»

І.   Франка. (В)

25. «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького — реалізм (1-Б)

«Камінний хрест» В. Єтефаника — експресіонізм (2-Д)

«Лісова пісня» Лесі Українки — неоромантизм (3-В)

«Intermezzo» М. Коцюбинського — імпресіонізм (4-А)

26. «Вершники» Ю. Яновського — роман у новелах (1-В)

«Зачарована Десна» О. Довженка — кіноповість (2-А)

«Мина Мазайло» М. Куліша — комедія (3-Г)

«За мить шастя» О. Гончара — новела (4-Б)

27. «Камінний хрест» В. Стефаника — Іван Дідух (1-Г)

«Облога Буші» М. Старииького — Антось Корецький (2—В)

«Місто» В. Підмогильного — поет Вигорський (3-Б)

«Україна в огні» О. Довженка — Ернст фон Крауз (4-А)

28.

Молодий я, молодий, асонанс  Повний сили та одваги. (1-В)

порівняння — Виглядала Одарка старою бабусею.     (2-Б)

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! — алюзія          Понад все вони любили

Свій коханий край. (3-Д)

-             Ти тільки сув’язь цвіту, а не плід,

антитеза         Ти ще, як тінь, а не важучий слід. (4-А)

29. Особливістю індивідуального стилю П. Тичини періоду «Сонячних кларне­тів» є кларнетизм.

30. Проблеми егоїстичності, дріб’язковості, невміння знаходити компроміс у стосунках з рідними порушено у творі (укажіть автора і назву) І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

31. Фольклорний прийом перевтілення, який майстерно застосував у своїй «Ба­ладі про соняшник» Іван Драч, у літературознавстві називається метамор­фоза.

32. Узагальнений образ миті життя, хвилини щастя й кохання подано у творі (творах) В. Винниченка «Момент».

33. У чому, на вашу думку, полягає драма кохання Марусі Чурай (за одноймен­ним твором Л. Костенко)?

Драма кохання Марусі полягає, на мою думку, в «нерівності душ» двох лю­дей — Марусі та Гриця — образів, за допомогою яких на сторінках роману й реалізується ця проблема.

Незвичайність любовного сюжету в романі випливає з незвичайності самої Марусі Чурай. У її глибокій натурі живе сильне максималістське начало, вона керується принципом: «Все — або нічого». Грицева мати каже про Марусине серце, що воно «горде і трудне». Трудне — бо не визнає компромісів, відкидає напівпочутгя, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. Але нещастя Марусі в тому, що її «горде і трудне» серце, не питаючи розуму, вибрало саме Гриця Бобренка.

Марусина любов зустрілася з роздвоєною душею Гриця. Так з’являється в романі Ліни Костенко драма «нерівня душ» — поетично-прозаїчної, в якій зни­кають. гинуть зачатки чогось високого і справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря. Осмислюючи у в’язниці своє кохання, Маруся Чурай знаходить точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець: «Моя любов чолом сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі».

Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця. Однієї хвилини «пекучого розуміння» Маруся дійшла висновку про «нерівність душ» — своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. Він аристократ не лише за походженням (син гетьмана Остряниці), а й аристократ духу. І якщо Маруся піднімала до себе — ошляхетнювала Гриця, то стосовно Івана — їй самій багато в чому треба було підніматися до нього. Іванова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і масштабність його мис­лення — він дуже точно розумів призначення талановитого митця, його вагу для суспільства, і цим різко виділився з-поміж інших:

Завдяки наполегливості Іскри Маруся була врятована від фізичної страти. Та чи можна людину врятувати від страти душевної, коли вона сама є власним ка­том? Виправдання Марусі стало для неї найбільшою карою: у думках вона вже померла.

Маруся не звинувачує Гриця за зраду, а карає себе через те, що не побачила ра­ніше, що вони нерівня з Грицем за духом, а «нерівня душ — це гірш, ніж майна!»

Маруся — справжній митець — наділена даром глибше і гостріше за інших відчувати світ, перейматися стражданнями і радощами людей. Вона щира, довір­лива й беззахисна. Дівчина зі своїм етичним максималізмом стоїть над житейсь­кими труднощами, вона вища за дрібні амбіції, заздрощі, прагматичний розраху­нок. За всієї своєї безпосередності Маруся мудра і добре бачить людські вади. Вона намагається зрозуміти і навіть виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права засуджувати їх. Зате себе судить якнайсуворіше. Не може подарувати собі, що так пізно розгледіла справжню сутність Гриця. Вродливий юнак, що «щирими очима дивився приязно на світ», лицар, що хоробро бився проти воро­гів за свободу і незалежність країни виявився дрібним пристосуванцем, лицемі­ром і зрадником.

Нерівність душ — ось причина трагедії кохання Марусі Чурай.

ВАРІАНТ №15

1. «Лірична драма» — такий підзаголовок має збірка «Зів’яле листя» І. Франка. (А)

2. У творі «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького експозицією є епізод: опис села Семи гори й розмова двох братів про дівчат. (В)

3. «Вірним вартовим революції» називає Микола Хвильовий героя твору «Я (Романтика)» дегенерата. (В)

4. Максима Гудзя в селі Піски («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мир­ного й Івана Білика) називали махамедом. (Г)

5. Мріяв зробити сина чиновником, а дочку видати заміж за благородного герой твору Мартин Боруля («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого). (В)

6. Провідна думка прологу до твору «Мойсей» І. Франка — це віра у воскресін­ня українців як державної нації (А)

7. Прочитайте уривок із твору.

Я зробок — ціле тіло мозиль, кості дрихлаві, що заки їх зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш!

Так розповідає про себе персонаж твору Іван Дідух («Камінний хрест» В. Стефаника). (Г)

8. За жанровими ознаками психологічним оповіданням є твір «Каторжна» Б. Грінченка. (Д)

9. У творі «Лісова пісня» Лесі Українки з Мавкою відбувається метаморфоза: вона перетворюється на вербу. (Г)

10. Автобіографічний характер мас твір «Все, все покинуть, до тебе поли­нуть...» Лесі Українки. (А)

11. НЕ є членом сім’ї Тобілевичів Марко Кропивницький (А)

12. Прочитайте уривок з вірша «Ви знаєте, як липа шелестить...» П. Тичини.

Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? —

Кохана спить, кохана спить.

Піди збуди, цілуй їй очі,

Кохана спить...

Вірш написано ямбом. (А)

13. Прочитайте уривок із твору "Подвійне коло" («Вершники») Ю. Яновського.

...Рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?

Такі політичні переконання захищає Панас. (Б)

14. Дід Семен, прабаба Марусина, малий Сашко та його батько — це персонажі твору «Зачарована Десна» О. Довженка. (Г)

15. Несподівана зустріч, що пробудила почуття ліричного героя на схилі літ, — тема твору «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...» М. Вінграновського. (Д)

16. Псевдонім Григорій Косинка мав митець Г. Стрілець. (Б)

17. Прочитайте уривок із твору Л. Костенко «Маруся Чурай».

Упир з холодними очима,    Закута в панцир і шолом.

Пихатий словам і чолам,      Уламок лицарського роду.

Душа підступна і злочинна. Мучитель власного народу.

Так автор характеризує Ярему Вишневецького. (Б)

18. Рідна мати, далека дорога, повернення додому — це образи твору «Два ко­льори» Д. Павличка. (Г)

19. Прочитайте уривок із твору «Мина Мазайло» М. Куліша.

Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої укра­їнської мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.

Так стверджує Мина Мазайло. (В)

20. Любив книжки з м’якими палітурками, бо «їх і рвати легше, і не так боляче вони б’ються», герой твору «Моя автобіографія» Остапа Вишні. (А)

21. Кілька часових площин — Київська Русь, Друга світова війна, 60-ті роки XX ст. — поєднано в композиції твору «Диво» П. Загребельного. (В)

*22. Історичною трагедією є твір «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого. (А)

*23. Проблему національної зради порушено у творі «Князь Єремія Вишневецький» І. Нечуя-Левицького. (А)

*24. Зразком сучасної трагікомедії про духовну і творчу кризу письменника є твір «Синій автомобіль» Я. Стельмаха (А)

25. Лаврін Запорожець — «Україна в огні» (1-Д)

Гриць Бобренко — «Маруся Чурай» (2-А)

Лариса — «За мить щастя» (3-В)

Килина — «Лісова пісня» (4-Б)

26. «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського — кохання дітей із двох ворогую­чих родів на тлі чарівної гуцульської природи (1-Б)

«Мойсей» І. Франка — смерть пророка, не визнаного своїм народом (2-Г) «Подвійне коло» («Вершники») Ю. Яновського — трагедія братовбивчої громадянської війни (3-Д)

«Місто» В. Підмогильного — підкорення міста провінціалом (4-А)

27. ремінісценція — відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, дета­лей з відомого твору іншого автора (1-Г)

вітаїзм — оптимістична настанова, захоплення життям у всіх його виявах, оптимістичне світовідчуття (2-А)

асоціативність — зв'язок уявлень чи відчуттів, коли одне з них викликає у свідомості інше (3-Б)

алюзія — натяк, відсилання до певного літературного твору, історичної події (4-В)

28.

риторичне звертання —

Минуле, озовися, де ти? (1-Г)

алюзія —

Думою тугу розвіюю, щоб був я завжди такий, яким мене мати вродила і благословила в світи. (2-В)

порівняння —

Лиш мати — вміє жити,

аби світитися, немов зоря. (3-А)

оксиморон —

Ми рабами волі стали... (4-Д)

29. «Українськими Ромео і Джульєттою» називають героїв твору М. Коцюбин­ського « Тіні забутих предків».

30. Твір «Вершники» Юрія Яновського за жанровим різновидом — це роман у новелах.

31. У формі сонета написано твори (назвати не менше двох) «Київ — традиція» М. Зерова, «Сікстинська мадонна» І. Франка.

32. Вірш «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...» М. Вінграновського належить до виду лірики інтимної

33. У чому полягає трагізм образу Мартина Борулі? (За твором «Мартин Боруля»

І.  Карпенка-Карого).

У творі і. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» поєдналися елементи комедії та трагедії. Образ Борулі загалом комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не залишилось), і друзів (Гервасія, Протасія і Матвія), і дітей (згадаймо нещасливе сватання Марисі й розпусне жит­тя Степана), і власне життя.

Багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію — зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо пан Красовський назвав Мартина бидлом, а його сина — телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому потрібне дворянство, адже в нього цілком нормальне життя: мас дружину, сина й доньку, чимале хазяйство. У своєму прагненні стати дворянином Мартин, по суті, утрачає здоровий глузд Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Її Мартин не приховує: захист людської гідності — як власної, так і своїх дітей.

Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Він «перевертає» все у своїй родині, перелаштовуючи колишні порядки і стосунки на новий «панський лад». Він змушує всіх своїх домашніх одягатись, говорити, чинити неприродні для них дії за етике­том дворян, хоча з деяких дворян і не варто брати приклад. Мартин поступово втрачає добрий і чесний моральний набуток, який передали йому предки. А рідні, спостерігаючи зміну в поведінці Мартина, не гніваються, а дивуються, бо бачать усю неприродність нових манер і поведінки глави сім’ї. Селянин-хлібороб згодом приходить до розчарування, що одна лише буква у прізвищі не дала йому дворян­ського сану, незважаючи на гроші та нові порядки, які він започаткував у домі.

Звісно, основною соціальною причиною прагнення Борулі стати дворянином є недосконалість суспільства, в якому людину цінують не за її якості, а за соціа­льний статус, належність. Хоча вже минуло стільки років від часу написання твору, а ця проблема й досі актуальна. Драматург підводить до думки, що гід­ність людини визначають не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щедрість у взаєминах із людьми.

Боруля, безперечно, чудовий батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством ледь не зламав життя Марисі. Відмову сватам Миколи, Марисиного коханого, Боруля пояснює просто: «Не приходиться дворянці йти за прос­того хлібороба, я тепер на такій лінії...» Натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора Націєвського — людину несерйозну, звичайного міського франта, балагура, який, до того ж, любить випити за чужий кошт. Марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.

Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті. Батько з щедрістю витра­чає на нього гроші, аби той вибився в люди, мав дворянський вигляд. Степанові це подобається, але гроші йдуть у нікуди, бо хлопець не навчився цінувати заро­блені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, шо часто закінчуються пиятикою, приваблює його. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля поверта­ється додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все — наслідки бездумної гонитви за дворянством.

Усі починання Борулі. спрямовані на досягнення примарного щастя, завершу­ються поразкою. Інакше й бути не могла адже для Мартина дворянство — це те, чим можна зовні прикрити мужицьке походження, йому недоступні поняття «духо­вність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика». Сміх крізь сльози ви­кликають епізоди, у яких Боруля намагається зруйнувати добрі народні звичаї.

Трагізм героя в тому, що він соромиться бути собою, захоплюється фальшиви­ми цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди. Комплекс меншовартості, культурна ницість викликають співчуття до цього героя.

Символічним є спалення «дворянських паперів» у кінці п'єси. Герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, Борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.

Прочитавши п’єсу, звісно, можна посміятися, але водночас замислюєшся, що подекуди і сьогодні ми намагаємося долучитися до того чи іншого товариства, і теж через ті чи інші причини справляти враження заможніших чи розумніших. Це означає, що в багатьох із нас десь далеко в душі сидить свій Мартин Боруля.

ВАРІАНТ №14

1. Прочитайте уривок із твору.

Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби нама­льована на білій стіні.

Таку характеристику дав автор Мотрі Довбиш («Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького). (В)

2. У творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика дія відбувається у Пісках. (Б)

3. Поезія «Чого являєшся мені у сні?..» І. Франка входить до збірки «Зів'яле листя». (А)

4. «Одним із батьків українського професійного театру» І. Франко назвав І. Кар­пенка-Карого. (А)

5. Василь Гнидка, розбишака і вбивця, став прототипом образу головного героя у творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Д)

6. Твір «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого за жанровим різновидом — це трагі­комедія. (А)

7. Життя головного героя, що ділиться на дві частини — щасливу, осяяну ко­ханням, і сіру, буденну, сповнену байдужості, — зображено у творі «Тіні за­бутих предків» М. Коцюбинського (Б)

8. Романтичне кохання, що розквітає на тлі буремного часу, боротьби українсь­кого народу з польською шляхтою, — тема твору «Облога Буші» М. Старицького. (Д)

9. Прочитайте уривок.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні...

У цих рядках виражено основну думку твору «ContraspemsperoЛесі Українки. (Г)

10. Експозицією у творі «Камінний хрест» В. Стефаника є епізод: коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею (А)

11. Водяник, Русалки, Мавка, Лісовик — це персонажі твору «Лісова пісня» Лесі Українки. (Б)

12. Уславлення борців за вільну Україну - ідея твору "Пам’яті тридцяти" П. Тичина (Б)

13. Хресна дорога. Божа Мати — це образи твору «Мені зоря сіяла нині вран­ці..» В. Стуса. (В)

14. Про складні взаємини пророка з народом ідеться у творі «Мойсей» І. Фран­ка. (Б)

15. Пригоди незвичайного героя, екзотика Далекого Сходу, утеча й пересліду­вання, романтичні почуття й несподівана розв’язка — тема твору «Тигроло­ви» Івана Багряного. (Б)

16. Прочитайте уривок із твору.

...Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів — тьма на моїй совісті!!!

— Тьма?

І я здавлюю голову.

Це роздуми безіменного чекіста («Я (Романтика)» Микали Хвильового). (Д)

17. Вітаїстичні мотиви, заклик цінувати кожну мить життя — головний мотив твору «Чари ночі» Олександра Олеся. (Б)

18. Купріян Хуторний, Христя, Ернст фон Крауз — це персонажі твору «Україна в огні» О. Довженка. (Г)

19. Прочитайте уривок із твору.

Ніч у сніговій завії Крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії Місяць — золотий горіх.

Це рядки з твору «Різдво» Б-І. Антонича. (Д)

20. Історичною основою твору «Мина Мазайло» М. Куліша є поті українізації. (В)

21. Прочитайте уривок із твору «Маруся Чурай» JI. Костенко.

Він посідає греблі і поля у Церкву ходить майже щосуботи.

Хто — за Богдана, хто — за короля.

А він —за тих. которії не проти.

Так характеризує автор Федора Вишняка. (Б)

*22. Степан, герой твору «Бояриня» Лесі Українки, не виконує своїх обов’язків перед Україною, бо боїться царя. (Г)

*23. У творчій спадщині О. Гончара НЕМАЄ твору «Україна в огні». (Г)

*24. До «київської школи» поетів належали М. Воробйов, В. Кордун. (В)

25.    Мина Товченик — «Україна в огні» О. Довженка (1—Б)

комісар Герт — «Подвійне коло» («Вершники») Ю. Яновського (2-Д)

Надійка — «Місто» В. Підмогильного (3-В)

Явдоха — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика (4-А)

26. «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького — життя українського селянства в пореформений період (1-В)

«Мина Мазайло» М. Куліша — міщанство й українізація (2-Г)

«Лісова пісня» Лесі Українки — історія кохання поліського парубка і Мавки

(3-Д)

«Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника — долі чотирьох знедолених через репресії людей (4-А)

27. Остап Хрущ — Обридло вже мені по цих краях горювати... Діжду весни, піду на заробітки. Там, може, знайду добре місце, то й вас переведу... (1-Г)

Мотря — О-о, боже мій!., недурно він все сумний був... мовчав... журився... та все через сон про Дін викрикував... про Хіврю та Грицька... (2-А)

Чіпка — А може, я, мамо, людям у пригоді стану... добро яке зроблю... (3-Д) Грицько — Нічого я б у світі не хотів... тільки б хату теплу, жінку любку та малу дитинку! А то б — усе мав... (4-Б)

28. новела — «Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського (1-Д) роман — «Диво» П. Загребельного (2-Г)

медитація — «Для вас, історики майбутні...» Є. Плужника (3-А) сонет — «Київ — традиція» М. Зерова (4—В)

29. Кларнетизм притаманний ранньому періоду творчості Я. Тичини.

30. З «будинком з багатьма прибудовами й надбудовами» порівняв літерату­рознавець О. Білецький композицію твору Панаса Мирного й Івана Біли­ка «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

31. За жанром твір «Маруся Чурай» Л. Костенко — це історичний роману віршах.

32. Автобіографічний підтекст мають твори (назвати не менше двох): «Три зозу­лі з поклоном» Гр. Тютюнника, «Зачарована Десна» О. Довженка.

33. Чому твір «Україна в огні» О. Довженка зазнав нищівної критики Й. Сталіна?

«Україна в огні» — це чесна неприхована правда про трагедію Другої світо­вої війни. Мало хто з митців за часів тоталітарної системи знаходив у собі сміли­вість не брехати, не приховувати, не «підмальовувати» зайвого... Одним із плеяди безкомпромісних правдоборців в українській літературі був Олександр Довженко.

Його твір прозвучав, неначе вибух, уперше в радянській літературі піддавши сумніву безгрішність «сталінського соціалізму». Режим не змусив чекати нищів­ної реакції, і вже у 1944 році відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з таким порядком денним: «Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті О. Довженка «Україна в огні». На це засідання було запрошено авто­ра, який почув про себе, шо він «куркульський підспівувач», «відвертий націона­ліст», дізнався він також, шо від нього залишиться «мокре місце». Висновок же про твір був такий: «Україна в огні» — платформа вузького, обмеженого україн­ського націоналізму. Ворожого ленінізму, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й усього радянського народу». Чим же так налякала ста­лінську партію «Україна в огні» Довженка?

Письменник сильно й глибоко любив свій народ, і тому зобразив, можливо, найнешасливіший період історії країни із по-справжньому нищівною правдивістю «Украйна в огні» — надзвичайний твір. Пронизливий, справжній, живий. Жодного фальшивого слова, жодної нещирості, сама тільки правда про людей, про історію, про людські душі. Олександр Довженко, створюючи багатогранну панораму історичних подій, не прикрашує дійсності. Він прямо говорить про існування як визначного героїзму, сили духу, високого розуміння честі та патріо­тизму, так і про людей із дріб'язковими душами, боягузів, зрадників, горе-па- тріотів.

З великим болем пише майстер слова про тих юнаків, які не знайшли в собі сил опиратися загарбникам, занепали духом. Олександр Довженко до останнього чесний у своєму творі. Усю важкість народної долі, суперечливість людської душі, неприродність та дикість війни, де гине мирне населення, яке цієї війни не хотіло і не розв'язувало, показує О. Довженко у своїй кіноповісті «Україна в огні».

Кіноповість «Україна в огні» була заборонена. Олександр Довженко важко переживав це, бо його вистраждана правда, що пройшла крізь серце, була так грубо придушена, призупинена на шляху до читача, глядача, нащадка... І хоч твір довго чекав свого часу, але тепер він повернувся до нас після довгих років замов­чування і відкрив нам Олександра Довженка зовсім з іншого, нового боку.

ВАРІАНТ №13

1. Пореформена доба й духовне зубожіння українського села в нових економіч­них умовах — тема твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького. (В)

2. Корифеєм українського професійного театру XIX ст. є І. Карпенко-Карий. (А)

3. Баба Оришка, Мотря Жуківна, Чіпка Варениченко. Грицько Чупруненко — це персонажі твору «Хіба ревуть вали, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Б)

4.  «Дійсність, як зграя голодних вовків», протиставлена світлому ідеалові «загір­ної комуни», спонукає героя твору «Я (Романтика)» Миколи Хвильового до вибору між людяністю й відданістю ідеї (В)

5. Споконвічна любов до землі й залежність від неї тала однією з причин брато­вбивства у творі «Земля» О. Кобилянської. (А)

6.  Великий за обсягом епічний твір, який охоплює життя одного або кількох персонажів від народження до смерті, має кілька сюжетних ліній і велику кіль­кість персонажів, — це роман. (В)

7. Прагне довести сусідові, що він сам «не бидло», а його син — не «теля» Мар­тин («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого). (Г)

8. Боротьба українського народу проти польсько-шляхетських загарбників після Переяславської ради — історична основа твору «Облога Буші» М. Стари­ць кого. (В)

9. Вірш «І все-таки до тебе думка лине...» Лесі Українки належить до лірики громадянської. (Д)

10. Прощальний танець Івана Дідуха з дружиною у творі «Камінний хрест» В. Стефаника є кульмінацією. (Г)

10. Імпресіоністична манера письма (багатство кольорів і звуків, занурення у внут­рішній світ головного героя, від імені якого ведеться розповідь) — ознаки твору «Intermezzo» М. Коцюбинського. (Г)

12. У формі монологу написано поезію «Чого являєшся мені у сні?..» І. Франка. (Г)

13. «Я — чекіст, але і людина» — так характеризує себе безіменний герой («Я (Романтика)» Миколи Хвильового). (Г)

14. На асоціаціях (весна — дівчина, думи — хмари, колір — звук) побудовано твір «Арфами, арфами...» П. Тичини. (Г)

15. Історію кохання Мавки й Лукаша покладено в основу твору «Лісова пісня» Лесі Українки. (Б)

16. Сюжет християнської містерії народження Спасителя поєднано із лемківсь­ким національним колоритом у творі «Різдво» Б-l. Антонича. (Г)

17. незламність сили і непохитність  духу нашого народу, здатність до  боротьби  і впевненість у перемозі над німецькими  загарбниками - ідея твору "Україна в огні" О. довженка (В)

18. Твір «Маруся Чурай» Л. Костенко починається судом над Марусею. (Б)

19. Прочитайте уривок із вірша «Два кольори» Д. Павличка.

Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття.

Щасливі і сумні мої, щасливі і сумні мої дороги.

Твір написано ямбом. (А)

20. Учиться «правильних проізношеній», хоче змінити своє прізвище персонаж твору Мина («Мина Мазайло» М. Куліша). (Б)

21. Гуманне, бережливе ставлення до природи, засудження браконьєрства — таким є ідейно-тематичний спектр творів Остапа Вишні (В)

*22. У творі «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого події відбуваються в часи гайда­мацького руху. (Г)

*23. Хоче вмерти за Месію героїня твору «Одержима» Лесі Українки. (Г)

*24. Алегоричним є твір «Коли номер кривавий Торквемада...» Д. Павличка. (Д)

25. «Мартин Боруля» — трагікомедія (1—Г)

«Як варити і їсти суп з дикої качки» — усмішка (2-Б)

«Поза межами болю» — повість-поема (3-Д)

«Маруся Чурай» — роман у віршах (4-А)

26. «Місто» — Надійка (1-Д)

«Мина Мазайло» — дядько Тарас (2-Г)

«Україна в огні» — Христя Хуторна (3-Б)

«Маруся Чурай» — Лесько Черкес (4-В)

27. Іван Іскра («Маруся Чурай» Л. Костенко) — А слово скаже — з пам'яті не викинеш. А більш мовчить, не щедрий на слова. Таке обличчя, зразу і не зви­кнеш, — різке, як меч. Тонке, як тятива. (1—Б)

Іван Палійчук («Тіні забутих предків» М. Коцюбинського) — Був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню. (2-Д)

дід Захарко («Зачарована Десна» О. Довженка) — Курив він такий лютий тю­тюн, що коло нього ніхто не міг стояти близько. Його обходили кури й поро­сята. Собаки оббігали городами... (3-Г)

Мойсей («Мойсей» І. Франка) — Хоч літа його гнуть у каблук / Із турботами в парі, / Та в очах його все щось горить, / Мов дві блискавки в хмарі. (4-А)

28.

Б.-І. Антонич —

Стіл ясеновий, на столі слов'янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей! (1-Д)

М. Вінграновський —

Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу, й тіло.

Вже б, здалося, нащо мені? (2-Г)

Леся Українка —

Чи довго ще, о господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі? (3-В)

І. Франко —

І час прийде, коли весь світ покине Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно — тут, на полотні. (4-А)

29. Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика за жанровим різновидом соціально-психологічний роман.

30. У пролозі до поеми «Мойсей» І. Франко звертається до українського народу.

31. Прочитавши частину віршів збірки «Зів’ялого листя» І. Франка, Василь Щурат назвав їх «об'явом декадентизму».

32. Присвятив статтю творчості П. Тичини, назвавши його «феноменом доби», Василь Стус.

33. Які морально-етичні проблеми порушено у творі О. Довженка «Зачарована Десна»?

Кіноповість О. Довженка «Зачарована Десна» — це гімн землі й людям праці, що разом зростили і виховали самого письменника. Твір — автобіографічний. Він побудований на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та сумні, приємні й неприємні сторінки дитинства. Її автор, відмовившись від традиційно­го переказу вражень дитячих літ, ніби підняв завісу над найважливішим, найпотаємнішим і показав, як у трудовому середовищі формувався світогляд майбут­нього митця, які об’єктивні чинники впливали на становлення його уявлень про прекрасне і потворне, про правду і кривду. Призмою, крізь яку народжувалися враження і роздуми зрілого художника (а він завжди присутній у творі), стали перші уроки народної моралі й етики, глибоко засвоєні малим Сашком у селянсь­кій сім’ї.

Про що б не розповідав Олександр Довженко у «Зачарованій Десні»: про гру і пустощі свого маленького героя, нелегку працю його матері чи батька, невдале полювання Тихона Бобиря чи косарський талант дядька Самійла, — кожна подія оцінюється єдиною міркою, естетичні критерії художника визначаються народ­ною мораллю й етикою.

Основу народної моралі, зокрема селянської, визначало ставлення до праці. Знаючи ціну важкій роботі, селяни з повагою ставляться до працьовитих. Праця є категорією етичною й естетичною. Хлібороб завжди вимальовувався натурою гармонійною: працьовитість, врода і фізична досконалість поєднувалися з висо­кою моральністю й розумом. Врода цінувалася, коли доповнювала працелюбність людини.

Живутьв нестатках,  б’ючись за копицю сіна , як то бувало в родині малого Сашка, хлібороби, проте, високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували працю, яка була головним критерієм моралі селянина. О. Дов­женко, вихований у повазі до праці, усе життя звеличував її, бачив щастя, людей і їхню красу саме в труді.

Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно навчило цінувати талант дядька Самійла, який «вважавсь поганим хліборобом», але був неперевершеним косарем. Він «обкосив би всю землю, аби була тільки добра трава та хліб і каша», і люди цінували його, прозивали Косарем, часом навіть забуваючи справжнє прізвище.

З особливою любов’ю згадує О. Довженко батька-хлібороба, його мудру жи­тейську мораль. Саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу людям підносили його, давали права письменникові бачити батька прекрасним і гідним поваги.

Трепетно і ніжно розповідає митець і про свою матір, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Образ матері постає перед читачем як взірець працьовитості й доброти.

«Зачарована Десна» засвідчує, що весь уклад селянського побуту сприяє ви­хованню дитини в доброті.

Сприяло вихованню певних моральних якостей малого героя і ставлення се­лян до тварин і рослин, до природи. Добрий господар, перш ніж сісти до трапези, догляне худобу, домашню птицю. Така чуйність була нормою народної моралі й поведінки. Дід, наприклад, умів розмовляти з кіньми та волами, мати пестила кожну посаджену рослину. І малий Сашко пройнявся щирим співчуттям до ко­ней, яких часом дуже бив батько; навчився хлопець бачити глибоку тугу в їхніх очах. Захоплювався розвагами Рябка, мріяв про те, щоб весь навколишній світ кипів звірами і птахами. Ця любов до природи, чуйне ставлення до неї породять пізніше чудову мрію — засадити всю землю садами, виховувати людей-гуманістів.

Як бачимо, у «Зачарованій Десні» О. Довженко, збагачений життєвим досві­дом, звертається до тієї пори свого дитинства, коли «світ одкривається перед ясни­ми очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармо­нію, людяну, дорогоцінну». Разом з тим він критично розглядає умови, в яких зрос­тав, відверто, із сумом розповідає про забобонність рідних, розкриває соціальні причини цього. Але скрізь наголос робиться на всьому доброму, що запало в дитя­чу душу, сприяло формуванню його світогляду і нової моралі нашого сучасника.

ВАРІАНТ № 12

1. За жанровими ознаками твір «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького — це соціально-побутова повість. (Г)

2. Перша частина твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика розпочинається з розділу «Польова царівна». (В)

3. Твір «Intermezzo» М. Коцюбинського має присвяту Кононівським полям. (Г)

4. Прочитайте уривок із твору Є. Маланюка.

...Від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась.

...В окривавлений Жовтень —ясна обернулась Весна.

Так автор характеризував творчість поета П. Тичини. (В)

5. Дослідження соціальної зумовленості характеру людини, протест проти її соціального й духовного поневолення характерні для твору «Хіба ревуть во­ли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика. (Д)

6. Утвердження думки про необхідність боротьби за свою свободу є в обох творах у рядку «І все-таки до тебе думка лине..,» Лесі Українки та «Гімн»

І.   Франка. (Б)

7. Засудження неприродності, штучності в поведінці селянина, що прагне дво­рянства, заводить «дворянські порядки», — ідея твору «Мартин Боруля»

І.   Карпенка-Карого. (Г)

8. Порушує засторогу, йде до людей, щоб допомогти коханому врятувати «цвіт душі», «своїм життям до себе дорівнятись», героїня твору Мавка («Лісова пі­сня» Лесі Українки). (Б)

9. Зразком українського модернізму є твір «Intermezzo» М. Коцюбинського. (Б)

10. Уславлення революційного завзяття народу, непереможного його поступу вперед — ідея твору «Гімн» І. Франка. (А)

11. У творі «Подвійне коло» Ю. Яновського зустріч у жорстокому бою в степу під Компаніївкою п’ятьох рідних братів, які сповідують різні політичні пере­конання, символізує братовбивчий характер громадянської війни. (Д)

12. Любов до рідної природи, змалювання її краси, психологічний стан мисливця чи рибалки — тема творів Остапа Вишні. (В)

13. У маєтку розстріляного шляхтича відбуваються події у творі «Я (Романти­ка)» Миколи Хвильового. (Г)

14. Індивідуальний стиль П. Тичини Василь Барка та Ю. Лавріненко визначили як кларнети хм. (В)

15. Ідеї «азіацького ренесансу» та «романтики вітаїзму» належать Миколі Хви­льовому. (Г)

16. Лідером київських «неокласиків» був М. Зеров. (В)

17. Основні події, описані у творі «Маруся Чурай» Ліни Костенко, відбуваються в Полтаві (В)

18. Життя малого чабанця Данилка, описане упродовж року за народним календа­рем, — тема твору «Дитинство» («Вершники») Ю. Яновського. (А)

19. Прочитайте уривок із твору.

Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо в світі.

Так автор характеризував героїню прабабу Марусину («Зачарована Десна»

О.  Довженка). (В)

20. Прочитайте уривок із вірша.

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся в передчутті недовідомих верств.

Твір написаний ямбом. (Б)

21. Став народною піснею твір «Дзвенить у зорях небо чисте...» Д. Павличка. (Д) *22. До інтимної лірики НЕ належить твір «Розвивайся ти, високий дубе...»

І.    Франка. (А)

*23. У творі «Князь Єремія Вишневецький» І. Нечуя-Левицького події відбува­ються у часи Хмельниччини. (Б)

*24. Вірш «Так ніхто не кохав» В. Сосюра присвятив Вірі Берзіній. (Г)

25. «Тіні забутих предків» — повість (1-Д)

«Камінний хрест» — новела (2—Б)

«Зачарована Десна» — кіноповість (3-А)

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — роман (4-Г)

26. «Україна в огні» — Христя Хуторна (1-В)

«За мить щастя» — Сашко Діденко (2-Д)

«Облога Буші» — Антон Кореиький (3-Б)

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — Мотря Жуківна (4-А)

27.

порівняння —

Стану я, гляну я —

скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий

З переливами... (1-А)

 

персоніфікація —

Ви знаєте, як сплять старі гаї? — Вони все бачать крізь тумани. (2-В)

антитеза —

Я Вам чужий — я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів! (3-Б)

метафора —

Чи, може, це ввижається мені той несказанний камер­тон природи?(4-Д)

28. «То beornottobe?..» — пошуки власної дороги: бути чи не бути поетом, як допомогти народу (1-Б)

«Блакитна Панна» — прихід весни, оновлення природи, мистецькі алюзії (2—В) «Україна в огні» — трагедія українського народу в роки Другої світової вій­ни (3-Г)

«Мина Мазайло» — опір міщанства українізації (4-Д)

29. Еміграцію українських селян на американський континент зображено у творі (запишіть автора і назву твору) В. Стефаника «Камінний хрест».

30. Внутрішнє роздвоєння в душі ліричного героя твору «Я (Романтика)» Мико­ли Хвильового підкреслює фраза-самохарактеристика «Я — чекіст, але я І людина».

31. У «Баладі про соняшник» І. Драча сонце і соняшник символізують митця і поезію.

32. Назвіть не менше трьох літературних угруповань, які з’явилися у 80-90-х роках XX століття: «Бу-Ба-Бу», «Нова дегенерація», «Західний вітер».

33. Степан Радченко — завойовник міста чи його жертва? (За романом «Місто» В. Підмогильного).

Чи підкорив Степан Радченко місто? Чи став переможцем? Звичайно, ні. Він не став переможцем, але й не став жертвою великого міста, бо виріс та духовно звільнився. Переможцем у романі є місто, шо підкорює та змінює людину, яка опинилася у сфері його тяжіння.

В. Підмогильний намагався зрозуміти, ким є людина в місті, яке її місце в житті, для чого вона живе, він прагнув осмислити її ідеали, ціннісні орієнтації. Автор хотів поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути в себе. Тому і з’являється в романі тип героя, схильного до самоспоглядання, самозосередження.

Постать Степана Радченка — неоднозначна, сповнена суперечностей. В. Підмогильний зробив спробу дослідити людську душу, реалістично зобразив­ши свого героя в пошуках свого місця під сонцем. У душі Степана постійний двобій добра і зла, правди і кривди, через свою безпринципність герой не може визначити, шо ж найголовніше для нього в цьому двобої.

У наївного сільського парубка, який приїхав до великого міста здобувати освіту, замість захоплення творінням людського розуму виникають ворожі по­чуття не лише до творіння з каменю й бетону, а й до його мешканців. Однак яким би не було його зневажливе ставлення до міста, з перших сторінок стає зрозумілим, що Степан, здобувши освіту, вже ніколи не повернеться в село. Адже він і село своє не любить, бо для нього воно є уособленням всього темного, низького, затурканого.

Новою метою Радченка стає завоювання міста, яке асоціюється у нього із жі­нкою. Починається шлях від однієї перемоги до іншої. З підвищенням соціально­го статусу герой змінює жінок, шо стають знаками його зростання.

Грубо і примітивно дряпається Степан Радченко нагору, залишаючи позаду покинутих жінок і зраджених друзів. Одвічна боротьба тілесного й духовного, низького й високого знаходить своє вираження в образі головного героя роману.

Поступово Степан заволодівав містом. Спочатку нога квартира (простора, світла, у центральному районі), а потім — люди, знайомі, їхні родичі... і так вглиб міста.

Хлопець часом відчував, що губить себе. Та на зміну цим думкам приходили зовсім інші, протилежні.

Не відчуваючи в собі ані хисту, ані поклику серця, Радченко обирає письмен­ство — як засіб легкого і швидкого (на його думку) здобуття популярності. Сте­пан із притаманною йому старанністю і селянською наполегливістю починає писати перші оповідання. Вийшло доволі непогано. Це не лише окрилює героя, а й додає впевненості у правильності сходження кар’єрними шаблями. Він з легкіс­тю залишає все, що йому відслужило, все, що більше не знадобиться, і рухається вперед.

І лише інколи, коли терпів у житті поразки або впадав у депресію, Радченко міг тверезо й об’єктивно оцінити і себе, і свої здібності, і свої вчинки. Однак це лише порухи настрою. Герой не робить висновків, не прагне змінити себе. Зосе­реджений на собі, егоїстичний, цілеспрямований Степан Радченко раптом відчув, що не може творити.

Розчарування приносить і бажання повернутися до першоджерел. Він спро­бував повернутись до Надійки, яка на ту пору була заміжньою і вагітною. Від тієї зустрічі в Радченка відбувся новий злам у душі й світогляді, нові пошуки само­ствердження.

Фінал роману не став несподіванкою для читача. Герой твору мало в чому змінився: нова зустріч із жінкою, нова квартира і знову — бажання писати (цього разу «повість про людей»)...

Чи підкорив Степан Радченко місто? Чи став переможцем? Звичайно, ні. Пе­реможцем у романі є місто.

 

Виктор Новосад на сервере Стихи.ру
загрузка...
« Освітній портал »   2013 р.