загрузка...
П'ятниця, 21 червня 2013 11:33

Нова програма. Новий стандарт. Українська мова. 5 клас

Автор 
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

 

5-й клас

Українська  мова

 (122 год., 3,5 год на тиждень)

(10 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія 

п\п

Кіль-

кість

годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовленнєвої компетентності учнів

 1

 

24

(заг.)

Відомості про мовлення

Загальне уявлення про мовлення як діяльність; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо),   їх особливості. Спілкування як важливий складник культури людини. Різновиди мовленнєвого спілкування: усне й письмове,   монологічне й діалогічне. Мета спілкування й адресат мовлення; основні правила спілкування (бути ввічливими, привітними й доброзичливими; уважно, не перебиваючи, слухати співрозмовника;  заохочувати його до висловлення власної думки, уміти доброзичливо висловити незгоду з позицією співрозмовника; не розмовляти без потреби голосно, не використовувати грубих слів, говорити про те, що цікаво адресатові мовлення тощо (практично).

Текст як продукт мовленнєвої діяльності. Змістова й композиційна єдність, зв’язність тексту. Тема комунікативна спрямованість,  основна думка тексту,  мікротема. Структура тексту  (вступ, основна частина, кінцівка);  абзац. Ключові слова в тексті.

Усна й письмова форми тексту (висловлювання). Простий план готового тексту.

Ознайомлення з вимогами до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність).

Помилки в змісті й побудові висловлювання (практично).

Належність тексту до певного стилю: розмовного, наукового, художнього, публіцистичного, офіційно-ділового (загальне ознайомлення). Ознайомлення із розмовним, науковим і художнім стилями, сферою  їх використання (побутова, соціально-культурна, наукова (навчально-наукова),  суспільна, офіційно-ділова).

Типи мовлення (різновиди текстів): розповідь, опис, роздум. Особливості побудови розповіді на основі власного досвіду, опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму.

Жанри мовлення: оповідання, відгук, замітка, лист,  особливості їх побудови.

Учень (учениця):

розрізняє такі  поняття, як мовлення, спілкування,   види мовленнєвої діяльності, монолог, діалог,  адресат мовлення; усну й письмову, монологічну й діалогічну форми;

усвідомлює основні правила спілкування, вимоги до мовлення;

визначає істотні  ознаки тексту,

тему, основну думку, задум і  мікротему висловлення, мету спілкування; належність тексту до певного стилю (розмовного, художнього, наукового), типу (розповіді, опису роздуму) і жанру мовлення (оповідання, відгуку, замітки, листа);

виокремлює в тексті абзаци, мікротеми, тематичні речення;

знаходить мовні засоби зв’язку речень у тексті;

складає простий план готового тексту; знаходить і виправляє помилки  в  змісті, побудові висловлювання;

аналізує  й оцінює текст ( йогозміст, форму,задумі  мовне оформлення).

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Види робіт

   Сприймання чужого мовлення:

Аудіювання лухання-розуміння)

 Особливості аудіювання як виду мовленнєвої діяльності; фактори, що визначають ефективність розуміння почутого.

Слухання-розуміння  текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опису окремих предметів, тварин), роздуму;   жанрів мовлення: оповідання,  замітки, статті, казки, легенди, переказу, пісні, вірша, загадки; прислів’я, приказки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Читання ( мовчки і вголос)

Особливості читання як виду мовленнєвої діяльності.

Читання мовчки (швидкість, розуміння, запам’ятовування) текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, наукового;

типів: розповідь, опис (зокрема опису окремих предметів, тварин), роздум;  

жанрів мовлення: оповідання, замітки, статті, казки, легенди, переказу, пісні, вірша, загадки; прислів’я, приказки.

Робота з книжкою: способи виділення частин змісту в тексті (відступи, підзаголовки тощо). Зміст книжки, журналу. Словникові статті у словниках різних типів.

 

 

 

 

 

 

 

 

Виразне читання вголосхудожніх, науково-популярних  текстів різних типів мовлення, що належать до  таких  жанрів, як оповідання,  замітка, стаття, легенда, переказ, казка, прислів’я, приказки, пісня, вірш, байка (вивчення деяких з них напам’ять або близько до тексту для збагачення мовлення). Комунікативна спрямованість  читання вголос, зокрема урахування  особливостей слухачів, швидкість, виразність читання.

 

 

Учень (учениця):

 розуміє прослуханий текст, виконує завдання (ділить текст на частини, знаходить указані частини, створює малюнок за текстом, вибирає один із пропонованих варіантів відповіді на запитання за текстом);

розуміє висловлювання інших людей або звукозаписи з одного прослуховування (тривалість звучання  незнайомих текстів розмовного й художнього стилів обсягом 400-500 слів  - 4-5 хв., наукового стилю обсягом 300-400  слів – 3-4 хв.);

 складає первинне уявлення  про зміст почутого  (що, коли, у якій послідовності відбувається);

 прогнозує загальний характер змісту повідомлюваного на основі формулювання теми, основної думки;

 визначає адресата,   комунікативну мету й мотив  висловлювання, причинно-наслідкові зв’язки, зображу-вально-виражальні засоби тексту;

оцінює особливості змісту і форми почутого тексту.

  Учень:

читає мовчки відповідно до свого віку незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення зі швидкістю 100-150 слів за хв.;

виділяє й запам'ятовує в прочитаному головне,  тему й основну думку тексту, деталі;

 

добирає заголовки до частин тексту, складає простий план; 

ставить  запитання до прочитаного, відповідає на них;

виділяє структурні частини тексту, а також окремі його частини, підтеми змісту;

 переглядає текст швидко й знаходить у ньому вказані елементи (цифри, слова в лапках, слова, написані  через  дефіс,  виносками, слова, написані з великої літери, набрані курсивом,  схеми, таблиці й частини тексту, які до них відносяться, тощо);

оцінює прочитаний текст із погляду новизни, значущості  змісту,  виразності мовного оформлення тощо.

 

Учень (учениця):

читає вголос знайомі тексти різних стилів (розмовного, наукового й  художнього), типів, жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, ділячи текст на смислові частини, виділяючи голосом ключові слова, прилаштовуючи швидкість, виразність читання до можливостей і потреб слухачів;

оцінює прочитаний уголос текст (його зміст, форму,  задум і мовне оформлення).

 

 

 

 

3

 

Відтворення готового тексту:

Перекази за простим планом.

Говоріння:

Докладні перекази художніх   текстів розповідного характеру з елементами опису тварин , роздуму.

Докладний переказ тексту наукового стилю.

Письмо:

Докладні перекази художнього тексту розповідного характеру  з елементами опису предметів, тварин.

 

Учень (учениця):

переказує докладно (усно й письмово) почуті й прочитані тексти художнього й наукового стилів мовлення (обсягом 100-150 слів) за самостійно складеним простим  планом, підпорядковуючи висловлювання темі й основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, дотриманням композиції, мовних,  стильових особливостей та авторського задуму;

помічає й виправляє недоліки в своєму мовленні;

 оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовнеоформлення).

 

4

Створення власних висловлювань

Діалогічне мовлення

Діалог, його розігрування  відповідно  до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів  (діалог етикетного характеру, діалог-розпитування, діалоги за поданим початком, малюнками).

 

 

 

 

 

 

 

Монологічне мовлення

Твори  за колективно складеним планом.

Говоріння:

Твори-описи окремих предметів, тварин (зокрема за картиною) у художньому стилі.

Відповідь на уроках української мови та інших предметів (за поданим планом або таблицею) у науковому стилі.

Відгук про висловлювання товариша.

Твір-оповідання про випадок із життя. Письмо:

Твір-розповідь на основі власного досвіду в художньому стилі.

Твори-описи окремих предметів, тварин у художньому й науковому стилях.

Твір-роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів у художньому стилі.

Замітка в газету (із шкільного життя) інформаційного характеру.

Учень (учениця):

 складає й розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 6-7 реплік для двох учнів) відповідно до пропонованої ситуації спілкування, зразка, за поданим початком, опорними словами, малюнком,  досягаючи комунікативної мети (тривалість діалогу 3-5 хв.);

 дотримується теми висловлювання, норм української літературної мови;

використовує репліки для стимулювання й підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).

 

Учень (учениця):

 складає  усні й письмові твори з урахуванням мети й адресата мовлення,  типу мовлення (зокрема твір-опис окремих предметів,тварин, твір-розповідь і твір-роздум на основі власного досвіду), жанру мовлення (оповідання про випадок із життя, замітка в газету інформаційного характеру, лист, адреса),

  підпорядковує висловлювання темі й основній думці;

 використовує вивчені мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті;

вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення (розмовний, науковий, художній); 

додержується вимог до мовлення та  основних правил спілкування;

знаходить й виправляє недоліки й помилки в змісті, побудові й мовному оформленні власних  висловлювань;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовнеоформлення).

 

Ділові папери. Лист рідним, друзям. Адреса.

 

 

Міжпредметні зв'язки. Художній твір і його частини: тема та ідейний зміст художнього твору; розповідь і опис предметів,  тварин у вивчених творах; роздуми про вчинки героїв (література); усний опис змісту й художніх засобів у творах живопису, що зображують предмети, тварин;

усна розповідь за змістом жанрової картини про дітей; спостереження за окремими предметами під час  малювання з натури (образотворче мистецтво).

 

Мовна змістова лінія

п\п

Кіль-

кість

годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовної компетентності учнів

 

1

 

1

Вступ

Значення мови в житті суспільства. Поняття державної мови. Українська мова — державна мова України.

Учень (учениця):

розуміє значення мови в житті суспільства, усвідомлює роль української мови в житті людини й суспільства.

2

10

Повторення вивченого в початкових класах

Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник.  Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник.

Правопис.

Велика буква і лапки в іменниках.

Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів.

Не з діє­словами.

Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників з іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. Знак м’якшення.

Внутрішньопредметні зв’язки:  

Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому й переносному значеннях.

Граматика. Рольвивчених частин мови в  побудові речення і висловленні думки. Використання  прийменників та сполучників і, та, й, а, але для зв'язку слів у реченні.

Культура мовлення. Розрізнення літера­турної лексичної норми,  слів української й російської мов з метою уникнення  суржика.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння складати й редагувати висловлення на основі власного досвіду.

Учень (учениця):

розпізнає вивчені  в початкових класах   частини мови, визначаючи їх істотні ознаки;

правильно пише слова з вивченимиорфограмами;

розставляє розділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення;

розрізняє літературну лексичну норму;

пояснює вивчені орфограми й пунктограми; 

знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;

ко­ристується орфографічним і тлумачним словниками;

будує речення з вивченими частинами мови, використовуючи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми;

оцінює  випадки вдалого й невдалого їх використання;

складає усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.

 

 

3

 

 

5

Відомості  з синтаксису й пунктуації

Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми й речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Словосполучення лексичні й фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне позначення (практично).

 Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. (повторення). Окличні речення (повторення).

Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично).

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. 

Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного й залежного слова.

Культура мовлення й стилістика. Засвоєння словосполучень, у яких трапляються  помилки у формі залежного слова; синонімічність словосполучень різної будови.

Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень.

Використання розповідних, питальних, спону­кальних, а також окличних речень у вивчених сти­лях мовлення. Синонімічність простих речень різних видів.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я й приказки, давати визначення поняттям.

Міжпредметні зв’язки.Прислів’я, приказки, співвідносні зі словосполученням і реченнями (література).

Учень (учениця):

усвідомлює,що вивчає синтаксис і пунктуація;

відрізняє словосполучення від слова, форми слова й речення;

розпізнає види речень  за метою висловлювання, за інтонацією;  знаходить межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих;

правильно виділяє словосполучення, граматичну основу речення, головне й залежне слово в словосполученні;

правильно інтонує речення різних видів;

розставляє  та обґрунтовує розділові знаки в кінці речення;

знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки;

добирає синонімічні словосполучення  й речення (різні за будовою);

формулюєтеми текстів у формі словосполучень і речень;

переказує своїми словамипочуте й прочитане, використовуючи  прислів’я й приказки;

 доцільно використовує в мовленні  виразні й синонімічні  словосполучення, різні за будовою й метою висловлювання речення, прислів’я, крилаті вислови;

виступає з повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень.

5

5

Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини.

Внутрішньопредметні  зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських),  фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. 

Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставин.

Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку за допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення понять, будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії.

Міжпредметні зв’язки. Епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальна роль (література).

Учень (учениця):

розрізняєдодатки, означення, обставини;

виділяє другорядні члениумовними позначками;

будує речення, поширюючи їх  додатками, означеннями, обста-винами, а також  із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення;

 

переказує невеликі художні тексти з елементами опису;  складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного життя,  виражаючи особисте ставлення до навколишнього;

використовує виражальні можливості другорядних членів речення у власному мовленні.

6

8

Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і). Узагальнювальне слово при однорідних членах речення.

Звертання. Роль  звертань у реченні (практично).

Ознайомлення з найбільш уживаними вставними словами  (практично).

Складні речення із безсполучниковим і сполучни­ковим зв'язком.

Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальню­вальних словах у реченнях з однорідними членами.

Розділові знаки при звертанні (повторення).  Виділення вставних слів на письмі комами.

Кома між частинами складного речення,  з’єднаних безсполучниковим   і сполучниковим зв’язком.

Внутрішньопредметні  зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів(зокрема власне українських), фразеологізмів,прислів’їв, крилатих висловів. 

Культура мовлення. Правильне інто­нування речень з однорідними членами,  звертаннями і вставними слова­ми й складних речень. Використання звертань і вставних слів у розмов­ному й художньому стилях мовлення. Синонімічність складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису й розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата мовлення.

Учень (учениця):

розрізняєоднорідні члени речення, узагальнювальні слова при них, звертання, вставні слова в реченні й  складні речення;

усвідомлює стилістичну функцію однорідних членів, звертань, вставних слів у реченні;

правильно  інтонує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення;

розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні,  обґрунтовує їхза допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

будує речення з однорідними членами, звертаннями,  вставними словами й складні речення й використовує їх у власному мовленні;

оцінює роль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті;

будує  діалоги на визначені теми й відповідно до запропонованої ситуації, використовуючи виражальні можливості однорідних членів речення, звертань і вставних слів;

складає висловлювання  типу розповіді й опису з урахуванням адресата мовлення, використову-ючи різні за будовою (прості й складні) речення.

7

5

Пряма мова. Діалог

Правопис. Розділові знаки при прямій мові.

Тире при діалозі.

Внутрішньопредметні  зв’язки:

Лексикологія.  Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. 

Культура мовлення й стилістика. Правильне інто­нування речень із прямою мовою,  діалогів. Синонімічність речень із прямою й непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови як аргументи, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах.

Міжпредметні зв'язки. Звертання, пряма мова, діало­ги в художніх творах  (література).

Учень (учениця):

розрізняє слова автора й пряму мову в реченні з прямою мовою;

правильно інтонує речення з прямою мовою;

ставить та обґрунтовує розділові знаки при прямій мові й діалозі;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

оцінює роль звертань і діалогів у художніх творах;

складає тексти, використовуючи речення з прямою мовою,  діалогом, із висловленнями відомих людей, крилатими висловами для докладної, точної  й виразної передачі почутого й прочитаного.

 

 

8

 

 

13

Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія

Звуки мови й звуки мовлення. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді й м'які,  дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г.

Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт (абетка, азбука). Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї  та щ.

Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова  наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] у коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.

Орфоепічна помилка (практично).

Правопис. Орфограма (практично).

Основні правила переносу.Позначення  на письмі ненаголошених голосних [е], [и] та (о) перед складом з наголошеним (у) у коренях слів.

Орфо­графічний словник.

Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення.

Внутрішньопредметні  зв’язки:

Лексикологія.  Засвоєння нових слів (зокрема власне українських),  прислів’їв, крилатих висловів. 

Культура  мовлення. Правильна вимова наголоше­них і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних звуків  у процесі виступів з повідомленнями й творами на певну соціокультурну тему.

Використання інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу).

Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література).

Учень (учениця):

усвідомлює,  що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;

розрізняє в словах тверді й  м'які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні звуки;

розрізняє співвідношення звуків і букв;

пояснює звукове значення букв я, ю, є,ї та щ;

вимовляє звуки  в словах відповідно до орфоепічних норм;

користується орфоепічним і  орфографічним словниками;

правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;

використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням;

застосовує орфоепічний словник  і словник наголосів для самоконтролю власної вимови;

складає повідомлення, твори на певну соціокультурну тему, використовуючи засвоєні слова, афоризми, дотримуючись інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту,  мовних норм.

9

 

14

Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків.

Спрощення в групах приголосних.

Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично). Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и]; [о],[е] з [і]; [е]—[о] після [ж],[ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч],[ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з′], [ц′], [с′].

Основні випадки чергування у — в, і — й .

Орфоепія

Фонетична транскрипція  (повторення).

Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-.

Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі бук­вами ь, і, є, ю , я. Сполучення ьо, йо.

Правила вживання  знака м’якшення.

Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків.

Написання слів, що увійшли в українську мову з інших мов (слова іншомовного походження): букви и, і; правопис  знака м’якшення  й апострофа; подвоєння букв у загальних і власних назвах.

Словник іншомовних слів.

Внутрішньопредметні  зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських) і прислів’їв, крилатих висловів. 

Культура  мовлення й стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь висловлювати власні думки й почуття, виражати особисту позицію щодо  ставлення  до світу.

Учень (учениця):

розпізнає у словах і словоспо-лученнях явища уподібнення,  спрощення, чергування;

вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм;

правильно пише слова з вивченими орфограмами

й обґрунтовує їх;

користується орфографічним, словником іншомовних слів;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;

складає речення й мікротексти із засвоєними новими словами, фразеологізмами, афоризмами; виступає з усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу.

10

8

 

 

Лексикологія

Лексичне значення слова. Однозначні й багато­значні слова (повторення). Використання  багатозначних слів у пря­мому й переносному значеннях (повторення).  Лексична помилка (практично).

Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова.

Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками.

Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення зі словниками антонімів, синонімів.

Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Внутрішньопредметні  зв’язки:

Культура  мовлення й стилістика. Використання слів відповідно до їх значення. Доцільність використання слів із перенос­ним значенням, стилістично забарвлених слів, лексичних повторів і синонімів як засобу зв'язку речень у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Розвиток вмінь увиразнювати мовлення  за допомогою лексичних засобів.

Міжпредметні зв'язки. Епітети, порів­няння, синоніми, характерні для усної народної творчості  (література).

Учень (учениця):

усвідомлює, що вивчає лексикологія;

визначає належність слів до певної лексичної категорії: (однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням;

 

оцінює їх роль у тексті;

пояснює (у нескладних випадках) значення відомих слів, їх походження,  значення прислів’їв, приказок, крилатих висловів;

ко­ристується тлумачним і перекладним, етимологічним словниками, словниками синонімів, антонімів;

добирає з-поміж синонімів  антонімів найбільш відповідні контексту;

редагує тексти з лексичними помилками;

усвідомлює й аргументує різницю між лексичним і граматичним значеннями слова;

використовує виражальні можливості  вивчених лексичних засобів у власному мовленні;

заучує напам’ять прислів’я, приказки, крилаті вислови для  збагачення  мовлення.

 

 

11

 

9

 

Будова слова. Орфографія

Основа слова (корінь, суфікс, префікс) і закінчення  — значущі частини слова (повторення і поглиблення відомостей).

Спільнокореневі слова й форми слова.

Незмінні й змінні слова.

Орфоепія. Вимова префіксів пре-, при-, прі-.

Правопис. Вивчені орфограм в значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-.

Внутрішньопредметні  зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. 

Граматика. Особливості будови вивчених частин мови.

Культура  мовлення й стилістика. Використання в мовленні слів із суфіксами й  префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності. Спільнокореневі слова як за­сіб зв'язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов'язаних із невиправданим ужи­ванням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне й другорядне, добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати їх у логічній послідовності відповідно до задуму.

Учень (учениця):

виділяє в слові  всі його значущі частини;

розрізняє форми слова й спільнокореневі слова,
змінні й незмінні слова;

правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки;

складає речення й мікротексти з використанням слів із суфіксами й префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності;

оцінює  стилістичні функції суфіксальних і префіксальних слів, використаних у тексті;

створює висловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові слова  й  речення,надаючи виразності мовному оформленню.

12

6

Повторення й узагальнення в кінці року

Синтаксис і пунктуація.

Лексикологія.

Будова слова й орфографія.

Фонетика й графіка. Орфоепія й орфографія.

Учень (учениця):

повторює вивчені відомості;

класифікує й систематизує  їх;

узагальнює поняття, закономір-ності,  правила й винятки з них.

 

  Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги

до рівня соціокультурної компетентноті учнів

Cфери відношень

Тематика текстів

Теми висловлювань учнів

Я  і українська мова й література.

 

 

 

 

Я і Батьківщина (її природа,

історія)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я  і  національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взає-мин, українська пісня).

 

Я і мистецтво (традиційне й професійне).

 

 

 

Я і ти (члени родини, друзі, товариші ).

 

 

 

 

 

Я і ми (класний колектив,  народ, людство)

 

Я  як особистість

Українська мова – один із найважливіших складників  української культури.

 

 

 

 

Дивовижний світ української природи. Єдність з рідною природою в різні пори року.

Історичне минуле України на різних етапах розвитку українського народу.  Історія мого міста, села – частина історії України. Запорізьке козацтво в українській історії й національній самосвідомості. Герої доби козацтва.

Національна державна символіка України.

 

Культурна спадщина України. Коріння української культури. Залишки Трипільської культури. Національні звичаї, традиції, обряди й свята – віковічні духовні засади розвитку народу. Багатство народної символіки.

 

 

Народне українське мистецтво - вищий вияв творчого генія народу. Народні митці України.

 

 

Родинно-побутова культура: структура, функції сім’ї, глибока й всеперемагаюча материнська, батьківська любов до дітей, шанобливе ставлення до бабусі й дідуся, родичів, прив’язаність до отчого дому. 

 

Моя школа, мій клас. Значення колективізму. Український народ. Людська спільнота.

 

Покликання людини. Творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізація її творчого потенціалу. Видатні українці.

«Мова – найцінніший скарб, мудра берегиня народу».

«Чому треба берегти рідну мову».

 

«З чого починається Батьківщина».

«Чому необхідно знати свою історію».

 

 

 

 

 

 

 

 

«Не хлібом єдиним живе людина», «Народна пісня – душа народу».

 

 

 

 

 

«Краса врятує світ»,

 «Моя зустріч із прекрасним».

 «Ой роде наш красний», «Вірний приятель – то найбільший скарб».

 

 

 

 

«Шкільна родина»,

 «Я – українець (українка)».

 

 

«Ким я хотів(ла) б бути і стати й чому?», «Які риси характеру я хочу в собі виховати?».

 

Учень (учениця):

сприймає,

аналізує,

оцінює прочитані чи почуті відомості й добирає й використовує  ті з них, які необхідні для досягнення

певної комунікативної мети, зокрема

використовує українську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу;

усвідомлює необхідність бути готовим  і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.

 

 

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види загально- навчальних умінь

 

Орієнтовні  вимоги до

рівня діяльнісної компетентності  учнів

Організаційно-контрольні

Учень (учениця)  за допомогою вчителя:

визначає мету власної пізнавальної діяльності;

планує діяльністьдля досягнення мети;

реалізує визначений план;

оцінює здобутий  результат.

Загальнопізна-

вальні (інтелектуальні, інформаційні)

Учень (учениця)  за необхідною допомогою вчителя:

аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності; 

порівнює, узагальнює їх;

виділяє головне з-поміж другорядного;

здобуває  інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо),  здійснює  бібліографічний пошук,  працює  з текстами  вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;

 систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;

моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.

 

Творчі

Учень (учениця)  за певною допомогою вчителя:

уявляє словесно описані предмети і явища;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;

помічає  й формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює структуру предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;

добирає аргументи для  його доведення (у нескладних випадках).

Естетико-етичні

помічає красу в мовних явищах, явищах природи, мистецтві, вчинках і звершеннях людей;

спроможний критично оцінювати власні  вчинки.

 

 

Переглядів 3594 разів Останнє редагування П'ятниця, 21 червня 2013 11:39
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі
« Освітній портал »   2013 р.