загрузка...
Географія

Географія (3)

Класифікація країн за формою правління. Форми адміністративно-територіального устрою. Відмінності федеративних держав. Політичні та економічні системи країн

Мета: актуалізувати й поглибити знання про форми державно­го правління та адміністративно-територіального устрою; форму­вати вміння характеризувати основні форми державного устрою, політичні системи країн; розвивати вміння оцінювати політико- географічне положення країн, користуючись політичною картою світу; виховувати геополітичне та аналітичне мислення.

Обладнання: політична карта світу, атласи, дидактичні картки.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

1.      Міні-конкурс «Так—ні»

Проводиться між командами рядів. Три дидактичні картки (по одній на кожний ряд) за командою вчителя передаються з однієї парти на іншу, і так до кінця ряду. Кожна пара учнів поряд з одним із тверджень ставить значок «плюс» або «мінус». Потім ряди обмі­нюються картками та, аналогічно передаючи їх, здійснюють пере­вірку. Перемагає та команда, яка за найменший час припустилася найменшої кількості помилок.

Картка 1

Твердження

Відповідь «так» чи «ні»

Політична карта є предметом вивчення фізичної географії

 

Середньовічний період формування політичної карти охоплює V-XV ст.

 

Після Другої світової війни на соціалістичний шлях розвитку стала більшість країн Центральної Європи

 

Держава Ізраїль з’явилася на політичній карті світу в 1948 р.

 

Сьогодні о. Тайвань перебуває під суверенітетом Південної Кореї

 

Картка 2

Твердження

Відповідь «так» чи «ні»

Формування політичної карти світу завершилося наприкінці XX ст.

 

Новий період формування політичної карти світу охоплює XVI-XIX ст.

 

Після Другої світової війни на соціалістичний шлях розвитку стала більшість країн Західної Європи

 

НДР увійшла до складу ФРН в 1980 р.

 

Сьогодні Макао (Аомінь) перебуває під суверенітетом Китаю

 

Картка 3

 

Твердження

Відповідь «так» чи «ні»

Сьогодні спостерігається тенденція до зменшення кількості держав на політичній карті світу

 

Перший етап новітнього періоду охоплює час між двома світовими війнами

 

Після Другої світової війни на соціалістичний шлях розвитку стала найбільша азіатська держава — Китай

 

Розпад СРСР стався в 1991 р.

 

Сьогодні Сянґан є адміністративним центром Японії

 

2.      Бесіда

• Що відображено на політичній карті світу?

• Чим різняться між собою поняття «країна» і «держава»?

• Які періоди виділяють у формуванні політичної карти світу?

• Наведіть приклади кількісних і якісних змін, що відбулися на політичній карті світу останнім часом.

• Наведіть приклади політичних і військових конфліктів, які відбуваються в сучасному світі.

III.    Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Політичну карту світу іноді образно називають «політичним портретом світу», який змінюється в часі внаслідок приєднання відкритих земель, територіального поділу чи об’єднання держав тощо. Щоб розкрити особливості цього «портрета», потрібно дізна­тися про суспільно-політичні характеристики держав, їх політичні та економічні системи, місце на політичній карті світу.

М. Вивчення нового матеріалу

1.      Державний устрій країн світу

Основні форми державного правління у світі — це республіка і монархія.

Завдання 1 (робота в парах). Назвіть головні ознаки респу­бліки та монархії. Використовуючи карти атласа, наведіть прикла­ди країн — республік і монархій.

Республіка — це форма правління, при якій всі вищі органи влади обираються населенням або спеціальною виборчою колегією. Законодавча влада належить виборному представницькому органу (парламенту). Розрізняють парламентські (Німеччина, Ггалія, !н- дія, Швейцарія), президентські (США, Бразілія, Мексика) і зміша­ні (Франція, Польща, Портуґалія, Трландія) республіки. Більшість сучасних держав є республіками.

Монархія — це форма правління, за якої верховна державна влада належить монарху та передається спадково. Якщо влада мо­нарха не обмежена, монархія називається абсолютною (Оман, Ка­тар, ОАЕ), якщо обмежена — конституційною (більшість сучас­них монархій:  Велика Британія, Японія, Швеція та ін.).

У конституційних монархіях законодавча влада належить парла­менту, виконавча — уряду. Якщо монарх одночасно є главою церк­ви, то форма правління в державі називається теократичною мо­нархію (Ватикан, Саудівська Аравія).

Особливу форму правління мають деякі країни, які входять до складу Співдружності, що поєднує Велику Британію та її колишні володіння. Главою держави в них за традицією вважається короле­ва Великобританії, хоча фактично всі ці країни — Австралія, Нова Зеландія, Канада, а також невеликі острівні країни в Америці та Океанії — є суверенними.

Єдина країна у світі — Лівія проголосила принцип прямого на­родовладдя за участі всього населення країни у державному житті та без уведення таких інститутів, як президент, парламент, уряд та партії. Така форма правління набула назви джамагирія, що в пере­кладі з арабської означає «держава народних мас».

Завдання 2. Назвіть основні форми територіального поділу кра­їн. Використовуючи карти атласа, наведіть приклади країн, які є унітарними або федеративними.

За адміністративно-територіальним устроєм більшість держав світу є унітарними. На всій їх території функціонують єдині зако­ни і органи влади (Франція, Україна, !зраїль).

Понад 20 країн світу належать до федерацій. Федеративна дер­жава — форма державного устрою, за якої територія країни має в своєму складі відносно самостійні утворення (республіки, штати, землі, провінції) на основі єдиного конституційного союзу.

Основні принципи федерального поділу:

• національно-етнічний (Росія, Бельґія, Ніґерія);

• історико-географічний (США, Канада, Мексика, Бразілія).

2.      Політичні системи сучасних держав

Політична система — це цілісна сукупність державних і не­державних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб’єктів, засобами яких здійснюється влада і управління суспільством.

Залежно від політичного режиму розрізняють авторитарні, то­талітарні, демократичні політичні системи.

Завдання 3. Сформулюйте головні ознаки авторитарних, тота­літарних та демократичних політичних систем.

Авторитарна політична система характеризується зосере­дженням влади в руках однієї особистості або їх обмеженої групи, звуженням політичних прав та свобод громадян, жорстким приму­шенням до виконання законів (режими 70-80-х років XX ст. в !с- панії, Чілі; сучасний режим Північної Кореї). Авторитарним є пря­ме президентське правління, яке оголошується за надзвичайних

ситуацій. Крайній прояв авторитаризму — військова диктатура або хунта.

Тоталітаризм — це політичний режим, який характеризуєть­ся повним контролем держави над усіма сферами людського жит­тя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями що­до опозиції та інакодумців.

Демократія — це така форма організації та функціонування політичної системи, за якої існують рівні можливості для здійснен­ня прав і свобод кожного члена суспільства.

За характером взаємодії із зовнішнім середовищем виділяють відкриті та закриті політичні системи. Прикладом закритої є полі­тична система радянського типу, для якої була притаманна відсут- ністьширокихміжнароднихекономічнихікультурно-інформаційних контактів. Символ цієї закритості — існування «залізної завіси» у відносинах між СРСР і країнами Заходу.

3.      Економічні системи сучасних держав

Економічна система — сукупність принципів, правил і норм, які в конкретній країні визначають способи організації господар­ського життя. Вона виконує кілька функцій: виробництво, розпо­діл і обмін, споживання суспільного продукту, регулювання як са­мої системи в цілому, так її складових.

За рівнем розвитку технологічних способів виробництва виді­ляють такі економічні системи:

• доіндустріальні (переважна частина працездатного населення зайнята у сільському господарстві, поширені в найбільш від­сталих країнах Азії та Африки);

• індустріальні (переважна частина працездатного населення зайнята у сфері матеріального виробництва, поширені у біль­шості постсоціалістичних країн, Китаї, країнах Латинської Америки);

• постіндустріальні (переважна частина працездатного населен­ня зайнята у сфері послуг).

За відносинами власності на основні виробничі ресурси роз­різняють країни з ринковою та плановою (централізованою) еко­номікою. Основні принципи ринкової економіки: ресурси розпо­діляються за допомогою ринку, приватна власність на матеріальні ресурси, свобода підприємництва, конкуренція. Основні принци­пи планової економіки: весь обсяг ресурсів розподіляється орга­нами централізованого управління, суспільна власність на всі матеріальні ресурси, відсутність конкуренції, обмеженість мате­

ріальних і духовних свобод людини. Після розпаду соціалістич­ної системи країн із плановою економікою у світі залишилося не­багато — КНДР, Куба. В Китаї та В’єтнамі поряд з принципами планової економіки одночасно впроваджуються й ринкові. Пострадянські країни відносять до країн з перехідною еконо­мікою.

V. Закріплення нових знань, умінь та навичок

Питання для обговорення:

• Чому на Землі досі існують колонії?

• Яка форма правління — республіканська чи монархічна — ефективніша?

• Чому республіканська форма правління домінує в сучасному світі?

• Якою державою легше керувати — унітарною чи федеративною?

• Яку мету можуть мати держави, що об’єднуються у конфеде­рацію?

• Яка економічна система — планова чи ринкова — є більш про­гресивною?

VI. Підсумок уроку

• За політико-територіальними ознаками на Землі розрізняють суверенні держави, країни, території.

• За формою державного правління країни світу поділяються на республіки і монархії.

• В адміністративно-територіальному відношенні країна може бути унітарною, федеративною або конфедеративною.

• Залежно від політичного режиму розрізняють авторитарні, то­талітарні, демократичні політичні системи, а за характером взаємодії із зовнішнім середовищем — відкриті та закриті по­літичні системи.

• За питаннями власності розрізняють ринкову, планову, пере­хідну економічні системи.

VII. Домашнє завдання

1. Підручник, опрацювати §          .

2. Позначити на контурній карті федеративні держави та їх сто­лиці.

3. Скласти таблицю «Позитивні та негативні риси ринкової та планової економічної системи».

Сучасна політична карта світу. Відмінність понять «країна», «держава», «залежна країна», «колонія». Етапи формування політичної карти світу

Мета: актуалізувати й поглибити знання понять «політична карта», «держава», «країна», «залежна країна», «колонія»; озна­йомити з основними етапами формування політичної карти світу; розвивати навички роботи з політичною картою світу, вміння роз­різняти кількісні та якісні зміни на політичній карті світу; вихову­вати географічну культуру та розширювати світогляд учнів.

Обладнання: політична карта світу, атласи, роздавальний мате­ріал «Періоди та етапи формування політичної карти світу».

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

• Що вивчає соціально-економічна географія світу?

• Які історико-географічні регіони існують у світі?

• За якими критеріями виділяють різні історико-географічні ре­гіони світу?

• Які джерела географічних знань для вас є найбільш зручними у користуванні та інформативними?

• Які методи ви застосовували при складанні опорних схем «Джере­ла географічних знань» та «Методи географічних досліджень»?

• Назвіть провідних учених економгеографів.

• Яку карту називають політичною?

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Прийом «Мозковий штурм»

Учитель пропонує учням роздивитися політичну карту світу в атласах та сформулювати поняття «політична карта світу». Усі

варіанти, ідеї, ключові слова вчитель записує на дошці або плакаті. Коли ідеї скінчаться, вчитель пропонує виокремити із записаних найбільш суттєві фрази, ключові слова. В результаті формується декілька визначень.

IV.    Вивчення нового матеріалу

1. Політична карта світу

Ваше неоднозначне тлумачення є зрозумілим, оскільки у соціально-економічній географії поняття «політична карта світу» використовують у вузькому і широкому розуміннях. У вузькому розумінні політична карта світу — це географічна карта Землі, на якій відображені всі країни і держави світу, їх кордони і столи­ці, деякі інші географічні об’єкти, що мають важливе політичне значення (поселення, шляхи сполучення тощо). У широкому розу­мінні політичною картою називають сукупність різноманітних даних політичного змісту про країни і регіони світу. Якщо у пер­шому випадку поняття політичної карти відображає статичну (на конкретний момент часу) політико-територіальну модель світового простору, то широке значення цього поняття передбачає також врахування динамічних явищ і процесів, що мали місце чи відбува­ються зараз в окремих країнах або між ними.

Політична карта є об’єктом вивчення політичної географії, яка є галуззю економічної і соціальної географії, що пов’язана з політо­логією.

На сучасній політичній карті світу близько 230 країн і терито­рій, з них — 193 держави.

2. Основні елементи політичної карти світу

Основними елементами політичної карти світу є територія, кра­їна, держава.

Територія — це частина земної поверхні, що має певні просто­рові межі та географічне положення. Згідно з нормами міжнарод­ного права на Землі виділяють території трьох видів:

• території держав;

• залежні країни і території;

• води відкритого моря (акваторія) і територія Антарктиди.

Завдання 1. Визначте правовий статус понять «країна», «дер­жава».

У суспільно-географічному сенсі країна означає певну (окрему) частину земної поверхні з постійним населенням, природними й антропогенними ресурсами, яка обмежена політичними межами (кордоном). З погляду міжнародного права країна може мати

державний суверенітет (незалежність) або бути залежною. У пер­шому випадку країна виступає державою. Таким чином, держа­ва — це суверенне політико-територіальне утворення, незалежна країна з публічною політичною владою, що здійснюється через сис­тему спеціальних органів і установ. Кожна держава є країною, тоді як не кожна політико-географічна країна є державою.

Завдання 2. Поясніть, у чому полягає суть державного сувере­нітету.

Суверенітет держави полягає в її праві на власний розсуд ви­рішувати свої внутрішні і зовнішні справи без втручання інших держав і без порушення прав інших держав. Територія держави (державна територія) — це певна частина земної поверхні, що пе­ребуває під суверенітетом даної держави і обмежена з усіх сторін кордоном.

До складу державної території входять:

• суходіл (материковий і/чи острівний);

• внутрішні води — ріки, озера, водосховища, канали в межах суходолу, а також деякі морські води (акваторії портів, води бухт, заток, проток, морів, береги яких повністю належать да­ній державі);

• територіальні води — смуга вод в океанах, морях, затоках, про­токах завширшки до 12 морських миль від берегової лінії мате­рика і островів, а також від лінії, що є межею внутрішніх мор­ських вод (конкретна ширина територіальних вод визначається відповідними угодами);

• надра суходолу і шельфу під внутрішніми морськими і терито­ріальними водами разом із наявними в них мінеральними ре­сурсами;

• повітряний простір над суходолом, внутрішніми і територіаль­ними водами;

• так звані умовні території — морські судна і літаки, окремі тех­нічні споруди під прапором даної держави, що перебувають за її межами і дотримуються законодавства країни перебування, по­сольства даної держави в інших країнах.

Державний кордон відділяє територію держави від територій сусідніх країн і від вод відкритого моря, що знаходиться за межами територіальних вод у напрямку моря чи океану. Особливий статус у ньому має економічна зона держави — морський район, що при­лягає до її територіальних вод і поширюється на відстань до 200 морських миль від берегової лінії або ж до межі континенталь­ного шельфу у тих місцях, де він (шельф) перевищує 200-мильну

ширину. В економічній зоні прибережна держава має виняткове право на розвідування, експлуатацію і збереження природних ре­сурсів (мінеральних і біологічних), що є на дні, в його надрах, у са­мій воді, а також на управління цими ресурсами. У даний час май­же всі країни світу встановили свої економічні зони, які охоплюють загалом 40 % Світового океану.

Залежні країни і території перебувають під політичною і вій­ськовою владою держав. Вони поділяються на колонії (зараз у між­народній практиці вживають поняття «володіння», «залежні тери­торії» тощо), які не мають політичної і економічної самостійності, протекторати, що мають відносну внутрішню незалежність, і підопічні території, які тимчасово передано ООН під контроль не­залежних держав унаслідок виникнення певних політичних умов.

На сучасній політичній карті світу існує кілька десятків воло­дінь і залежних територій, більшість з яких є залишками колиш­ніх колоніальних імперій великих держав. Площа суходолу, за­йнята ними, постійно зменшується, за окремими винятками це невеликі острівні території в Океанії і Карібському басейні.

Власниками володінь і територій в наш час є 11 держав. Най­більшими метрополіями за кількістю володінь залишаються Вели­кобританія і Франція, найбільшими ж територіями володіють Да­нія і Марокко (майже не заселені простори льодовикової Ґренландії та пустельної Сахари відповідно).

Особливий територіальний статус має Антарктида — нейтраль­на демілітаризована територія. Формально всі держави світу мають право проводити на ній мирні наукові дослідження. Однак фактич­но вся територія Антарктиди розділена деякими державами на так звані «зони впливу».

Водами відкритого моря мають право користуватися всі народи і держави, в тому числі й внутрішньоконтинентальні.

3.      Періоди формування політичної карти світу

Головною особливістю політичної карти є динамічність (здат­ність постійно змінюватися). Зміни на політичній карті поділяють на кількісні і якісні. Кількісні зміни відбуваються внаслідок при­єднання відкритих земель, територіального поділу у зв’язку з воєн­ними діями, об’єднанням чи розпадом держав, купівлею або обмі­ном певних територій, збільшенням чи зменшенням площ суходолу морських держав. Якісні зміни зумовлюються розвитком певної суспільно-економічної формації, прийняттям нової форми держав­ного устрою, набуттям державного суверенітету, створенням між­державних союзів і організацій тощо. У розвитку політичної карти світу виділяють певні періоди та етапи.

Завдання 3. Ознайомтеся зі змістом таблиці «Періоди та етапи формування політичної карти світу». Поставте позначки на полях: « + », якщо наведені факти вам відомі, «-», якщо відомості є нови­ми для вас.

Періоди та етапи формування політичної карти світу

Періоди

формування

Держави.

Зміни на політичній карті світу

І. Стародавній

(рабовласницький, IV тис. до н.е. - V ст. н.е.)

Виникнення перших могутніх держав. Єгипет, Вавилон, Карфаген, Кріт, Греція, Рим, Персія, Китай, !ндія

II. Середньовічний (феодальний, V-XV ст.)

З багатьох дрібних феодальних держав формувалися могутні імперії, постійно змінювались кордони. Впливові країни того часу: Київська Русь, Візантія, Англія, !спанія, Франція, Арабський халіфат та ін.

III. Новий

(капіталістичний, XVI ст. - початок ХХ ст.)

Відбулися великі географічні відкриття, тривало загарбання колоній, на політичній арені з’являються потужні Османська, Австро-Угорська, Російська імперії. Формується світовий ринок і завершується поділ світу між капіталістичними країнами. На політичній карті 55 держав

IV. Новітній

(початок ХХ ст. - наші часи) 1-й етап (1917-1939 рр.)

Розпад Османської, Російської і Австро-Угорської імперій, поява нових держав — Австрії, Чехосло- ваччини, Угорщини, Польщі, Фінляндії тощо. За результатами Першої світової війни змінилися кордони держав, що існували, і їх колоніальних володінь: німецькі колонії були перерозподілені між Великою Британією, Францією, Бельґією і Японією. Почалися визвольні рухи в колоніальних країнах і формування соціалістичного табору. Утворення Радянського Союзу в 1922 р.

2-й етап

(1939 - кінець 80 р. XX ст.)

На початку Другої світової війни налічувалося 70 суверенних держав, у 1947 році — 81 держава. 1948 р. — створено державу !зраїль. У 1949-му з’явилися ФРН і НДР. До 1959 р. склався світовий соціалістичний табір: НДР, Польща, Чехословаччина, Румунія, Угорщина, Болгарія, Югославія, Албанія, Китай, Північна Корея. Колоніальні системи США, Великобританії та Франції були зруйновані.

У 60-70-ті рр. політичну незалежність здобули близько 100 колишніх колоній в Азії, Африці і Латинській Америці

3-й етап

(з кінця 1980-х рр.)

Крах світової соціалістичної системи (соціалістичний устрій досі певною мірою зберігають Китай, Північна Корея, В’єтнам, Куба, Лаос). Возз’єднання НДР і ФРН, об’єднання ЄАР і НДРЄ. Розпад СРСР, поділ Чехословач- чини на Чехію і Словаччину, Ефіопії — на Ефіопію і Ерітрею, Югославії — на 6 держав (Боснія і Герцеґовина, Хорватія, Македо­нія, Словенія, Сербія, Чорногорія)

V. Закріплення нових знань, умінь та навичок

Завдання 4. Наведіть конкретні приклади кількісних і якісних змін на політичній карті.

Завдання 5. Спрогнозуйте можливі якісні та кількісні зміни на політичній карті світу у майбутньому.

VI. Підсумок уроку

• Політична карта світу — це територіально-просторова модель сучасної політичної організації світу.

• За політико-територіальними ознаками на Землі розрізняють суверенні держави, країни, території.

• У формуванні політичної карти світу розрізняють кілька періо­дів: стародавній, середньовічний, новий і новітній.

• На політичній карті світу відбуваються зміни — як якісні, так і кількісні. Спостерігається тенденція збільшення кількості держав.

VII.   Домашнє завдання

1. Підручник, опрацювати

2. Дізнайтеся з додаткових джерел інформації про вогнища (діючі та потенційні) військових або політичних конфліктів у світі та позначте їх на контурній карті.

Предмет соціально-економічної географії світу. Джерела географічних знань. Методи економіко-географічних досліджень. Історико-географічні регіони світу. Видатні економгеографи світу

Мета: сформувати в учнів загальне уявлення про предмет та за­вдання соціально-економічної географії світу; актуалізувати та по­глибити знання про джерела географічних знань та методи гео­графічних досліджень; ознайомити з основними принципами виділення історико-географічних регіонів світу; розвивати уміння працювати із схемами та картами; виховувати інтерес до вивчення курсу.

Обладнання: політична карта світу, атласи.

Тип уроку: засвоєння нових знань, умінь та навичок.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Кожна наукова дисципліна залишає свій внесок у формуванні наших уявлень про світ. Роль географії в системі наук унікальна, бо тільки вона одночасно формує уявлення і про природу нашої планети, і про людське суспільство, створює цілісний образ кон­кретної території.

Минулого навчального року ви вивчали соціально-економічну географію України, досліджуючи закономірності формування, розвитку та розміщення населення і господарства нашої країни. Ці знання вам стануть у пригоді під час вивчення соціально-економічної географії світу. Ви дізнаєтесь про шляхи розвитку світового господарства, засади соціально-економічних відносин між країнами, матимете уявлення про формування політичної карти світу, природні ресурси, динаміку населення, актуальні проблеми людства тощо.

ІІІ.    Вивчення нового матеріалу

1. Предмет та завдання соціально-економічної географії світу

Предмет дослідження науки — це ті сторони, властивості і від­ношення, які вивчаються даною наукою.

Економічна і соціальна географія світу — галузь науки, яка до­сліджує географічні засади світового господарства, глобальних проблем людства й світогосподарських зв’язків, а також територі­альну організацію суспільства у світі й окремих країнах з ураху­ванням інтеграційних процесів у різних регіонах планети.

Економічна і соціальна географія світу — це комплексна наука, в складі якої нараховується багато наукових дисциплін: географія населення, географія природних ресурсів і умов, географія госпо­дарства і географія інфраструктури, країнознавство і краєзнавство, політична географія, географія культури, історична географія, ме­дична географія, військова географія, економічна картографія, геоінформатика, геопрогнозування тощо.

На сучасному етапі соціально-економічна географія виконує низку завдань:

• економіко-географічне вивчення інтеграційних процесів у різ­них регіонах світу; дослідження з географії світового господар­ства і світогосподарських зв’язків;

• політико-географічні дослідження країн світу;

• пошуки нових закономірностей у територіальній організації суспільства;

• вивчення соціально-економіко-географічних аспектів глобаль­них проблем людства за сучасних умов, коли розпались останні найбільші імперії, в тому числі радянська;

• здійснення українізації соціально-економічної географії, яка полягає у вивченні глобальних процесів, світових закономір­ностей в контексті їх проявів в Україні;

• дослідження окремих країн, регіонів та їх зв’язків із Україною.

2. Джерела географічних знань та методи економіко- географічних досліджень

Завдання 1. Назвіть відомі вам джерела, які містять географіч­ну інформацію, та визначте найбільш важливі для вивчення соціально-економічної географії світу.

Існують різноманітні джерела географічної інформації: статис­тичні, картографічні, історичні документи, наукова література, енциклопедії, періодичні видання. Однак сучасний світ розвива­ється дуже швидко, ситуація змінюється буквально щохвилинно.

З метою одержання найсвіжішої інформації можна широко вико­ристовувати ресурси Інтернету. Щоби висвітлювати проблему яко­мога повніше та об’єктивно, доцільно використовувати декілька різних джерел.

Методи дослідження науки — це системи прийомів і способів пізнання загальних закономірностей і вивчення конкретних об’єктів. Економічна і соціальна географія світу використовує мето­ди як суто географічні, так і загальнонаукові. Основними методами економіко-географічних досліджень є: статистичний, картогра­фічний, порівняльний, історичний, економіко-математичний, на­укової систематизації, районування. Особливе місце посідає метод географічного прогнозування. Без прогнозу неможливо уявити пер­спективи розвитку будь-якої країни або території. Унікальні мож­ливості визначення взаємозв’язків об’єктів, процесів і явищ нада­ють ГІС (геоінформаційні системи).

3.      Історико-географічні регіони світу

У сучасному світі існує понад 200 країн, кожна з яких індивіду­альна і неповторна. Країни і регіони світу різняться природними та економічними умовами, культурною та етнічною специфікою населення. Скільки ж потрібно часу, для того щоб вивчити кожну країну?

Цю, на перший погляд, складну задачу можна розв’язати за до­помогою методів наукової систематизації та районування, групую­чи країни світу на підставі конкретних ознак.

Завдання 2. Розгляньте карту атласа «Історико-географічні ре­гіони світу» та спробуйте визначити критерії, за якими відбувся розподіл країн на певні групи.

Історико-географічний регіон — це сукупність країн, яка ха­рактеризується спільністю природних умов, фізико- і економіко- географічного положення, умов побуту та господарської діяльності людей, історії і культури народів, схожістю рівнів соціально- економічного розвитку і структур господарства.

Кількість основних регіонів світу визначається різними вченими по-різному. Основними макрорегіонами світу є Європа, Азія, Англо- Америка, Латинська Америка, Африка, Австралія та Океанія.

Багато історико-географічних регіонів відрізняються складною внутрішньою структурою, тобто в їхніх межах виділяють дрібніші одиниці — субрегіони. Наприклад, в межах Азії виділяють такі субрегіони: Центральна Азія, Південно-Східна Азія, Південно- Західна Азія, Південна Азія, Північна Азія, Східна Азія, — кож­ний з яких відрізняється спільністю певного набору ознак.

4.      Бидатні економгеографи світу

Завдання 3. Назвіть видатних вітчизняних вчених економгео- графів. Пригадайте, які дослідження ними проводилися в області соціально-економічної географії.

Найбільш відомими вітчизняними вченими економгеографа- ми є П. П. Чубинський, С. Л. Рудницький, К. Г. Воблий, О. Т. Діб­рова.

Вагомий внесок у розвиток соціально-економічної географії зробили радянські та російські вчені. Серед них:

• М. М. Баранський (1881-1963 рр.) — заклав основи радянської економічної географії створив наукову школу. Ним були розроб­лені методологічні принципи радянського країнознавства, основи географічної (картографічної) генералізації. Він засну­вав кафедри економічної географії в ряді вузів, а в Московсько­му університеті — географічний факультет.

• С. Б. Лавров (1928-2000 рр.) — президент Російського геогра­фічного товариства, член Європейської Академії (Лондон). Роз­глядав питання формування Спільного Ринку та європейської інтеграції, проводив політгеографічні дослідження країн Євро­пи, а після розпаду СРСР займався аналізом причин розпаду та виникнення міжнаціональних конфліктів.

• В. В. Вольський (1921-1999 рр.) — завідувач кафедри соціально- економічної географії зарубіжних країн географічного факуль­тету МДУ, спеціаліст з соціально-економічної географії країн Латинської Америки з проблем світової економіки та міжна­родних відносин.

• В. П. Максаковський (1924 р.) — російський економгеограф, країнознавець, доктор географічних наук, професор, академік Російської академії освіти, автор серії підручників з соціально- економічної географії світу.

IV.    Закріплення нових знань, умінь та навичок Завдання 4. Користуючись картою «Історико-географічні регі­они світу», визначте, в якому європейському субрегіоні знаходить­ся Україна. На підставі критеріїв виділення історико-географічних регіонів доведіть або спростуйте відношення нашої країни до пев­ного субрегіону.

Соціогеографічний практикум (робота в парах)

Наведіть аргументи «за» та «проти» стосовно питання: «Чи по­трібні мені знання соціально-економічної географії світу?».

V. Підсумок уроку

• Курс соціальної і економічної географії світу, присвячений особливостям світового і регіонального господарства планети, її населенню і природним ресурсам, дає бачення цілісного сучас­ного світу.

• Сучасна соціально-економічна географія використовує різно­манітні джерела та методи досліджень. Особливо швидко роз­виваються методи, засновані на широкому використанні інфор­маційних технологій, які дозволяють узагальнювати та аналізувати відомості з багатьох джерел.

• На підставі сукупності критеріїв з метою полегшення вивчення країн світ поділяють на такі історико-географічні регіони: Єв­ропа, Азія, Африка, Австралія, Океанія, Англо-Америка, Ла­тинська Америка.

VI. Домашнє завдання

1. Підручник, опрацювати

2. Скласти опорні схеми: «Джерела географічних знань», «Мето­ди географічних досліджень».

 

Виктор Новосад на сервере Стихи.ру
загрузка...
« Освітній портал »   2013 р.