загрузка...
Вівторок, 04 червня 2013 16:41

Психологія підлітків

 

 

 

 

Психологія підлітків

 

В підлітковому віці відмічається чіткий напрям свідомості на самого себе. Усвідомлення себе особистістю відбувається у підлітків в першу чергу в процесі спілкування із ровесниками. В зв’язку з цим ряд психологів рахують спілкування в підлітковому віці одним із провідних типів діяльності. Самопізнання себе, виділення і зіставлення свого "Я” з другими створюють умови для самовдосконалення. Підліток, оцінюючи здібності, успіхи, зовнішню привабливість, моральне обличчя, свою соціальну роль в колективі, свої недоліки, емоційно переживає все це і прагне завоювати повагу та довіру навколишніх. На основі відносин між рівнем вимог та реальними успіхами у нього формується відповідно висока чи низька самоповага. Вона в меншій мірі залежить і від підлітка навколишніми. У підлітків звичайно відмічається підвищена самооцінка та рівень вимог, що при невдачі в навчальній, спортивній та інших видах діяльності часто призводить до афективних реакцій. Тому вчитель зобов’язаний вчасно регулювати адекватність самооцінки підлітка без шкоди для формування його особистості.

Негативну роль може зіграти й переоцінка себе підлітком, так як сприяє формуванню зазнайства, надмірності, самовдоволення, прагнення протиставляти себе колективу. Рівень самосвідомості у підлітка коливається в широкому діапазоні і залежить від багатьох факторів (мікросоціальне середовище, вік, рівень розвитку інтелекту і т.д.). Рівень самосвідомості у підлітків, як правило, не досягає вищих форм, коли людина усвідомлює себе членом суспільства в цілому і свідомо підкоряє свою спрямованість його цілям. Вищі форми самосвідомості формуються пізніше.

Прагнення – недостатньо усвідомлені потреби – розглядаються в психології не як вроджені фактори поведінки, а як етап у формуванні мотиву. Позиви (харчові, статеві і т. д.) можуть згасати чи усвідомлюватись і трансформуватися в бажання, а бажання, при активності волі, - в прагнення як мотив діяльності.

Прагнення може проявлятися в намірі, мрії, ідеалі. Тому важлива знати, який ідеал формується у підлітка, до якого зразка він прагне – до зразка моральної вихованості чи до образу ведучого пристосуванця. Ідеал у підлітка викликає бажання трудитись, наблизитись до нього, але може виражатись в пасивно-спостережливому відношенні до зразка. У формуванні ідеалу підлітка багато можуть зробити вчителі, що може передбачити подальший шлях підлітка.

Виховання в широкому плані можна розглядати як формування потреб. Форми прояву потреб можуть бути представлені в мотивах інтересів, ідеалу, світосприйняття, переконаності та ін. Як відомо, потреби в людини можуть бути спадковими, у вигляді органічних позивів: голод, спрага, статеві позиви, позиви до активності і т. д.; матеріальними, духовними та суспільними. Від того, які потреби будуть переважати в життєдіяльності підлітка, будуть залежати і особливості формування особистості. Тому виховання потреб у підлітка вимагає невпинного піклування дорослих.

В навчальній діяльності підлітка велику роль відіграє мотиваційний компонент. Мотиви навчання можуть бути пов’язані із його результатами. В такому випадку, від учня вимагається немалі вольові зусилля як при позитивній мотивації, так і при негативній. Щоб досягнути мети, підліток змушений і в першому і в другому випадках заставляти себе вчитися. Тому необхідно домогтися того, щоб підлітки усвідомлювали корисність знань, а успіхи у навчанні відповідно заохочувались.

Мотиви навчальної діяльності непостійні і можуть змінюватись. Як і будь-яка діяльність, навчальна діяльність полімотивована і тому в ній можуть переплітатися загальні соціальні, пізнавальні, а також вузько особисті мотиви. Отже, велику роль у формуванні мотиву відіграє оцінка навчальної діяльності вчителем. На жаль, це не завжди враховується в педагогічному процесі. Слід відмітити, що бажання підлітка придбати знання може співпадати з негативними відношенням до навчання за причиною відсутності в нього позитивної мотивації, недостатності вмінь, навичок, нерозвинутості вольових якостей. Це негативне відношення може бути пов’язаним з різноманітними дефектами викладання.

Початкові признаки педагогічної запущеності звичайно проявляються в різноманітних змінах емоціональної сфери – нестійкості емоцій, пониженому настрої, роздратованості, негативному відношенні до предмета, в якому підліток не має успіху, до вчителя - предметника і т.д. Хронічна емоційна напруга в подібних випадках звичайно знаходить вихід в посиленому спілкуванні із ровесниками поза школою. Поступово змінюється характер підлітка, набувається негативний досвід і особистість може в цілому змінитися в негативному напрямку.

Характер має велике значення як для самої людини, так і для суспільства. Загальновідомо, які складності виникають на підприємстві, в сім’ї (конфліктність, дезорганізація), коли збоку людина з "важким” характером. Звичайно, характер не є щось незмінне. Одні риси можуть бути більш стійкими, а інші більш змінними, пластичними, гнучкими.

Характер в підлітковому віці проявляється досить різноманітно. У підлітка можуть бути виражені доброзичливість і жорстокість, вимогливість і поступливість, принциповість та безпринципність, колективізм та індивідуалізм, відповідальність та безвідповідальність, скромність та самовпевненість і т. д., по суті, всі признаки, які мають місце і в дорослих.

Своєрідність характеру в підлітковому віці звичайно проявляється в його "загостренні”,акцентуації, яка обумовлена соціальними факторами – ускладненням взаємовідносин з навколишніми і біологічними зрушеннями – нейроендокринною перебудовою, яка лежить в основі статевого дозрівання. Недостатнє врахування особливостей характеру в пубертатному періоді сприяє виникненню напружених, конфліктних відносин в сім’ї та школі. Є такі типи акцентуації характеру, виявлені А. Є. Личком:

1.     конформний тип;

2.     гіпертимний тип;

3.     емоційно-лабільний тип;

4.     істеричний тип;

5.     "нестійкий тип”;

6.     торпідний (малорухливий) тип.
 

В спілкуванні, як відомо, встановлюється психологічний контакт і відбувається обмін інформацією, а також відбуваються взаємопереживання, взаємовплив, взаємодія. В залежності від того, як вчитель сприймає і розуміє підлітка (відповідно і підліток – вчителя) взагалі і в даний момент – зокрема, і виникає певне відображення одне одного. Воно може бути переважно інтуїтивним, конкретно – чуттєвим та абстрактно – логічним. Сприйняття і розуміння, орієнтовані на зовнішність, складаються в залежності від емоційного враження, прихильності чи за асоціацією з зовнішніми ознаками знайомих людей чи літературних героїв. Слід відмітити, що зовнішні прояви образу, який сприймають, не завжди відповідають його внутрішньому психологічному складу. Складність сприйняття і особливо оцінки сприйнятого вчителем заключається ще й в тому, що процес спілкування протікає, як правило, на очах в інших учнів. Тому судження вчителя про учня, його дії повинні бути обережними, тому що помилка стає видимою для всіх і на основі одержаної інформації формується відношення і звертання як до вчителя, так і до конкретного учня. Навіть очевидний прояв зовнішніх ознак поведінки учнів не повинен трактуватися прямолінійно, без розуміння психологічного вмісту, інакше можливі великі помилки.

Сприйняття і розуміння один одного залежать від багатьох причин: віку, індивідуальних особливостей, досвіду, інтересів, характеру, професій, психічного стану в момент спілкування. Молодші підлітки перебільшують значення зовнішніх ознак і однозначно пов’язують їх з особливостями особистості, яку сприймають, тоді коли старші підлітки спроможні більш диференційовано і адекватно сприймати внутрішній світ навколишніх.

Сприймання і розуміння вчителем учнів також можуть бути неповними. Одні вчителі ускладнюють, другі спрощують всю інформацію. Одні тримають в пам’яті "всі дрібниці” про учня, інші – тільки окремі особливості його особистості; одні педагоги володіють вираженою емпатичністю (розумінням стану учня, тимчасовим емоційним порівнянням з ним) і знаходять емоційний відгук для учня, інші сприймають учнів холодно і розсудливо.

Вчитель повинен тонко відчувати відносини в групі, вчасно попередити емоційну напруженість, переключити емоційний заряд на розв’язання навчальних, трудових, суспільних завдань. Ось чому необхідно встановити довірливі відносини з учнями і вміло управляти своїм спілкуванням. Спілкування з підлітком передбачає хороший контакт з його сім’єю.

Важливим фактором управління підлітками являється формування колективістських почуттів. Наскільки вдається виховати почуття взаємної відповідальності, коли твій клас стає референтною групою, настільки можна розраховувати на ефективність виховання кожного підлітка. слід відзначити, що колективістські відносини можуть сформуватися тільки в тому випаду, коли інтереси та цілі діяльності кожного підлітка, який входить в різні групи, не рахуючи шкільного класу (гуртки спортивні, художньої самодіяльності, технічної творчості і т.д.), виходять з рамки цих груп і зливаються з інтересами, цілями суспільства в цілому. Якщо ж інтереси і цілі замкнуться в одній групі, то навіть при хорошій результативності (навчальній, трудовій, спортивній та іншій діяльності) можливе формування групового егоїзму, що може негативно відбитися на формуванні особистості.

Спілкування повинно будуватися з врахуванням того, який психологічний клімат в групі і в яких відносинах підліток знаходиться з ровесниками, в якій мірі він включений в колектив класу і задоволений навчальною діяльністю, яку роль відіграє в класі, яка його активність як організатора (чи дезорганізатора), чи він зовсім відчужений. Якщо знаходяться небажані міжособистісні відносини в класі, вчитель повинен виявити причину конфліктів і виправити положення.

Програма виховання повинна враховувати не тільки стан підлітка в колективі класу, але й те, яка група для нього є референтною. Важливим також є знання неофіційного лідера (ватажка) мікрогрупи (в класі, поза школою), в яку входить підліток. Необхідно знати, яка спрямованість групи: соціально позитивна, соціально негативна чи невизначена, чи співпадають цілі неофіційних лідерів з цілями офіційних організаторів (старости, заступника), так як в одній і тій же особі не завжди співпадають неофіційний лідер та організатор. Якщо є різноголосся між цілями організаторів та неофіційних лідерів мікрогруп класу, то учнівський колектив не буде тісним. Також слід враховувати, що постійне призначення та вибір офіційних організаторів на довший час можуть сприяти формуванню негативних рис характеру (надмірність і т.д.)

Дуже важливим моментом є виявлення неофіційного лідера з антисоціальною спрямованістю. В таких випадках він приховує своє лідерство і зовнішню роль лідера відіграє підставне лице. Отже, необхідно виявити прихованого лідера-дезорганізатора і підірвати його вплив на членів групи. Тут потрібно протиставити його тим цінностям, які осуджуються в даній групі, а не тим, які прийняті (куріння, вживання спиртних напоїв і т.д.). Треба знати інтереси, традиції групи, щоб використовувати соціально-психологічні закономірності (механізми співчуття, співпереживання і т.д.) в досягненні навчально-виховних цілей.

Найбільш поширеними помилками спілкування з підлітками є повчальний, принижуючий тон, нав’язування своїх рішень, що вступає в протиріччя з їхніми високими самооцінками. Все це нерідко призводить до виникнення психологічних бар’єрів.

Особлива обережність і продуманість в спілкуванні потребується з учнями, які переживають якість внутрішньоособисті конфлікти і відчувають об’єктивні та суб’єктивні труднощі. В таких випадках необхідно допомогти їм знайти психологічний вихід із складеної ситуації. Якщо ситуація виявиться нерозв’язною, то потрібно допомогти учневі змінити до неї відношення. Тому відмови чи невиконання завдань вчителя не повинні завжди розцінюватися як небажання виконувати їх; непокора може бути викликана іншими причинами.

Мистецтву спілкування необхідно постійно вчитися, виробляти індивідуальний стиль. З цією метою може бути використаний соціально-психологічний тренінг, який включає метод групової дискусії (метод групового обговорення психолого-педагогічних ситуацій чи ненапрямлених дискусій) та ігрові методи (учасники виступають активними виконавцями соціальних ролей).

Найбільші складності в спілкуванні вчителя відчувають з педагогічно запущеними підлітками. Розглянемо деякі питання корекції особистості цих підлітків, а також неповнолітніх правопорушників, які знаходяться в спеціальних школах.

Основним психологічним питанням виправлення та перевиховання неповнолітніх правопорушників є створення психологічно заснованої системи впливу на особистість з метою зміни її напрямленості, викорінення антисуспільних установок, поганих звичок, з метою придбання нових знань, навичок, звичок, мобілізації резервів в перспективному плані реальної життєдіяльності. Цю систему ціленаправленого психологічного впливу умовно ми поділяємо на три типи: підготовчий, реконструктивний та підтримуючий (реконструктивний).

На першому, підготовчому етапі, який може охоплювати період від кількох днів до місяця, проводиться вивчення особистості методом узагальнення незалежних характеристик, а також біографічним та експериментально-психологічним методами; визначаються стадії педагогічної запущеності; вияснюється біологічний "грунт”, особливості мікросередовища, в якому формувалась особистість, реальні міжособистісні відносини, референтні групи. Визначаються рівні складених відносин у конкретного вихованця і механізми відхиленої поведінки: за типом компенсації чи гіперкомпенсації слабких функціональних систем особистості, опозиції, прояви емансипації, суперництва, устремління до лідерства і т.д.; уточнюється, який відбиток знайшли в поведінці підлітка групові інтереси, традиції, впевненість і яку роль він відіграє в малій неформальній групі.

Другий етап, реконструктивний, займає від кількох тижнів до кількох місяців. Він включає систему психолого-психологічного впливу, комплекс різноманітних прийомів та методів: бесіди, організація режиму, формування груп та колективів, використання заохочень та покарань, подача ціленаправленої інформації (приклади, листи та зустрічі з колишніми вихованцями, музика, книги і т.д.)

стратегічним завданням цього є перебудова невірної системи відносин особистості правопорушника і формування суспільної спрямованості, яка відповідає принципам педагогічних прийомів та методів строго індивідуалізована і заснована на використанні в певний момент особистої активності вихованця.

Починається цей етап з пояснення вихованцю особливостей його віку, взаємовідносин з навколишніми та психологічної сутності його правопорушень. Спільний аналіз наслідує мету усвідомлення підлітком своїх сильних та слабких сторін, причин аномальної поведінки, звичок, його провину перед суспільством. Це важливий етап, так як відсутність усвідомлення своєї провини в різних групах вихованців спецшколи відмічається від 14 до 52% всіх випадків.

Третій етап – підтримуючий (реабілітуючий). Основним завданням на даному етапі є закріплення всього цінного, що було досягнуто на реконструктивному етапі і подальший розвиток позитивної соціально-трудової спрямованості особистості. Важливе місце відводиться попередженню рецидивів, негативних емоційних станів, невротичних симптомів, корекції негативних рис характеру, вироблення імунітету до поганих дій ззовні та прискоренню реадаптації до умов життя після виходу із спецшколи.

Основним прийомом самовиховання залишається саморегуляція, а також письмовий зв’язок з вихователем. Значну роль в реадаптації відіграє той колектив, в якому протікає діяльність вихованців. Цілеспрямована діяльність і колективні відносини створюють єдиний суб’єктивно-психологічний та соціально-психологічний ефект, який успішно блокує рецидиви.

Психологічні складності на заключному етапі обумовлені рядом факторів: виходом вихованців з-під звичного контролю; поверненням в колишнє негативне середовище; недовірою та підозрілістю навколишніх до колишнього правопорушника і т.д. Ось чому так важливо заздалегідь виробити у вихованця психологічні міри захисту, щоб реадаптація проходила більш успішно і без зривів.

 

 

 

 

Опубліковано в Психологія
 

Виктор Новосад на сервере Стихи.ру
загрузка...
« Освітній портал »   2013 р.