загрузка...

Київські каштани

Останніми роками своєрідною візитівкою, окрасою та сим­волом Києва став каштан. Українські поети й композитори скла­дають пісні про київські каштани, пов’язуючи їх квітування з вес­ною та коханням, а художники малюють розквітлі дерева на тлі Хрещатика чи інших вулиць нашої столиці. Зображені за зако­нами геральдики листки каштана та його суцвіття прикрашають зібрання, символізуючи реалізовані та потенційні можливості української столиці в поезії, музиці й малярстві.

Здається, каштани уквітчували Київ завжди, відколи поста­ло місто-красень на схилах Дніпра. Батьківщиною славно­звісного символу Києва є Балканський півострів. Ботаніки називають це дерево каштаном кінським. В Україні його почали вирощувати в першій половині вісімнадцятого століття в помі­щицьких парках Одещини й Миколаївіцини.

У Києві перші насадження каштанів з’явилися в середині вісімнадцятого століття, коли за наказом міського голови на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка) викор­чували тополі й посадили ряди екзотичних каштанів, саджанці яких було завезено з південних регіонів України. Це зробили, готуючись прийняти російського імператора під час його візиту до Києва. Плоди саме цих дерев і стали насінням, з якого виро­щували саджанці для подальшого оздоблення київських вулиць.

167 слів                                              За В. Грабовським

Опубліковано в Підготовка до ДПА

Хліб — усьому голова

Хліб — це саме життя, його обожнюють і звеличують, навко­ло нього зосереджується все існування людини, йому підпоряд­ковуються час і простір. Тому й культура наших пращурів була хліборобською. До хліба українці віддавна ставилися з особли­вим пошанівком: крихітка хліба від паляниці не може бути зме­тена зі столу під ноги разом із сміттям.

Хліб — усьому голова. У цьому прислів’ї відображено вели­кий досвід і важливе життєве правило, осмислення ролі хліба в бутті українців і ставлення до нього кожного з-поміж наших співвітчизників.

Хліб відігравав величезну роль, по суті, у всіх обрядах укра­їнців, використовувався як ритуальна страва під час багатьох свят. Наприклад, під час обряду сватання батьки молодят обмінювалися хлібом, а під час запросин дарували випечені з пшеничного тіста шишки. А на весілля випікали коровай і бла­гословляли ним подружжя.

Так, хліб — це справедливість і добробут, праця й пісня. Однак найголовнішим є те, що хліб уособлює смерть і воскресіння, бо зернина вмирає, щоб воскреснути й подарувати людині десятки інших зернин. Людина ж, споживши хліб, вирощуватиме в душі добрі почуття, а в розумі — хвалебні думки.

166 слів                                                

За П. Мовчаном

Опубліковано в Підготовка до ДПА

Писанка

Мудрі представники старшого покоління кажуть: «У світі доти існуватиме любов, поки люди створюватимуть писанки». Тільки велика любов може творити такі дива гармонії та уяви. Кожна писанка — це малесенький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і триверхі церкви — усе це вимальовано в певному порядку, щоб підтримувати лад і рівновагу в нашому великому світі.

На писанках найбільше бачимо знаків, що означають сонце. За допомогою символічних знаків на магічному яйці людина закликає до себе тепло й добробут, візерунки на писанці стають немовби мальованою молитвою. Ось значення деяких символів: сонце — джерело світла й тепла; хрест — символ Усесвіту, чотирьох сторін світу; спіраль — знак зародження нового життя; пташка — символ єднання земного й небесного, охоронець душ предків.

Кожен орнаментальний мотив — це окрема літера абетки. По­єднуючись, ці літери творять охоронну молитву за того, кому при значений оберіг. Писанки, на відміну від крашанок, не їдять, адже це обереги. Подаровані писанки тримають в оселі на почесному місці до наступного Великодня, а то й протягом багатьох років.

169 слів 

ЗаЯ.Музиченко

Опубліковано в Підготовка до ДПА

Папороть

Згідно з повір’ям, папороть цвіте лише раз на рік, купаль­ської ночі. Її чарівна осяйна квітка розкривається на мить. Це стається опівночі: вона тріскотить і займається блакитним по­лум’ям.

Хто зірве квітку папороті, той усе знатиме, розумітиме мову дерев і звірів, стане ясновидцем.

Буває, що люди володіють цвітом папороті, але не відразу це помічають. Легенда розповідає про одного селянина, який загу­бив волів. Коли ж пішов до лісу їх шукати, то йому до плетено­го взуття потрапив цвіт папороті. Завдяки йому селянин не тіль­ки дізнався, де його воли, а й довідався, у яких місцях заховано скарби. От він ішов лісом і розмірковував про багатства, які вже вважав своїми. Раптом до нього наблизився розкішно вбраний пан і запропонував обміняти старе плетене взуття на свої чо­боти. Селянин погодився, узув чоботи, а панок тим часом зник. І як тільки не стало в селянина його старого взуття, він позбув­ся своїх незвичайних знань.

З легендами про пошуки цвіту папороті до наших днів ді­йшло відлуння міфу про поєдинок героя-громовержця зі змієм — володарем потойбіччя, власником величезних підземних ба­гатств і скарбів.

169 слів                                                 За Я. Музиченко

Опубліковано в Підготовка до ДПА

Вінок

У багатьох народів вінок уважається оберегом. Він є симво­лом жіночого начала, дівування й жіночої цнотливості. Вінок — знак життя, долі, досконалості й перемоги життя над смертю.

Звичай плести вінки навесні поширений із давніх-давен у багатьох народів світу. Вінки вдягали дівчата, ними прикра­шали на свята родючості худобу, їх клали на могили родичів. Вінок із безліччю квітів в уявленнях давніх греків мав Зефір — бог західного вітру. Цей вінок символізував життєдайну силу вітру.

В Україні вважали, що вінок-оберіг захищає дівчину від не­доброго ока, від нечистої сили. Іноді між квітами в нього впліта­ли часник, любисток і полин: від цього зела чимдуж утікала вся­ка нечисть.

Вінок — символ дівоцтва. Майже по всій Україні поширений обряд у купальську ніч ворожити з вінками. Кожна дівчина пле­те вінок, пускає його на воду й стежить: куди він попливе, з того краю треба виглядати нареченого.

Весільний вінок — це оберіг особливий. Його плетуть друж­ки на дівич-вечорі, як правило, з калини й барвінку. Це останній у житті вінок для молодої, адже заміжня жінка носить на голові вже іншу ознаку свого соціального стану — очіпок, хустку або намітку.

169 слів                                                За Я. Музиченко

Опубліковано в Підготовка до ДПА

Вогонь

Вогонь — один із центральних образів світової міфології. Він може бути земний, небесний або підземний. І якщо в перших двох випадках вогонь асоціюється з добробутом, плідністю, сільськогосподарською обрядовістю, то в останньому — із загро­зою для людини.

Давня людина не розрізняла живу та неживу природу. Вона одухотворювала все довкілля. Горіння різноманітних предметів пояснювала як поглинання їжі якоюсь химерною істотою. Спо­чатку виникали уявлення про вогняного духа. Скажімо, індіанці Сполучених Штатів Америки, щоб здобути прихильність вогню, приносили йому в жертву жменю тютюну, який кидали у вогнище із замовлянням: «Візьми, пали й не завдавай мені шкоди». Такі жертви вогняному духові приносили й мексиканські індіанці.

В українській обрядовості вогонь — це засіб, що оберігає людину й допомагає їй. При цьому дуже часто він виступає в поєднанні з водою: на Івана Купала дівчата ворожать на воді, пускаючи вінки, щоб дізнатися про свою долю. В Європі існував також звичай ходити купальської ночі босоніж по гарячому ву­гіллю. Це пояснювалося жертвоприношенням підземному бо­жеству, символом якого був вогонь. Пізніше ці жорстокі ритуали перетворилися на звичайні танці навколо вогню та стрибання через багаття.

169 слів

За В. Заводською

Опубліковано в Підготовка до ДПА

Веселка

Образ веселки в українській і світовій міфології пов’язаний із мотивами життя і смерті. Від цієї барвистої небесної дуги за­лежить якість і кількість живлющого дощу: саме вона, веселка, набирає для нього воду з річок.

Веселку називають небесним кільцем. У німців є легенда про велетенського лебедя, який плаває морем, тримаючи в дзьобі кільце. Коли він випустить кільце, світ загине. У давніх литовців, французів і фінів веселка асоціювалась із луком бога-громовика.

Найчастіше веселку ототожнюють із гігантським змієм, що випиває воду з криниць, щоб потім повернути її на землю у ви­гляді зливи. На Закарпатті такого змія називають велетнем. Розповідають, що він стереже воду.

Існує легенда, що веселка — це шлях до неба, величезний міст, по якому сходять на землю янголи. Про це свідчить і її друга назва — райдуга, тобто райська дуга. За біблійною легендою, веселка — це знак угоди між Богом і людьми. Після потопу Бог пообіцяв праведному Ноєві, який урятувався з родиною, що більше ніколи не насилатиме на землю такої страшної нищівної зливи. На згадку про це Господь створив веселку.

165 слів                                                 

За В. Заводською

Опубліковано в Підготовка до ДПА

Славний гетьман

По київських церквах лунають дзвони, велике свято звіщають. Кияни знали, що гетьман Богдан Хмельницький приїде в Київ. Не було людини, яка б не бажала побачити великого гетьмана. Такої урочистості не було тут від княжих часів, бо Київ ніколи після того не був вільним від загарбників. Хоча вони тут не мали такої сміливості, не показували такої нахабності, як деінде, але все-таки столиця України залишалася під чужою владою.

По церквах гудуть дзвони, звіщаючи воскресіння України. Благочестя торжествує, радісний день, воскресіння волі. Усе, що живе й може ходити, прибирається святково для привітання того, хто довершив таку велику справу. Були й перед тим славні гетьмани, та не зробили того, що здійснив Хмельницький. Вони або гинули в нерівній боротьбі, на полі слави чи в неволі, або служили в чужинців для їхніх інтересів. Були народні зриви, клалися покотом, мов скошена трава, лицарські голови за свобо­ду рідного краю, та все надаремно.

Не надаремно! З тієї пролитої крові виростали нові борці, нові месники. Не вдалося на перший або десятий раз, то вдалося на одинадцятий.

166 слів                                              

За А. Чайковським

Опубліковано в Підготовка до ДПА

Юрій Кульчицький

Мало хто в Україні знає про Юрія Кульчицького, хоча цей українець відкрив Європі запашний східний напій — каву.

Родом він з української шляхетської родини Кульчицьких- Шелестовичів із Самбіріцини. Замолоду пішов на Січ. Під час одного з походів Юрій Кульчицький потрапив у полон, де досконало вивчив турецьку мову і звичаї. Саме там він відкрив для себе неповторний смак та аромат кави. Пізніше Кульчиць­кий служив в австрійській дипломатичній місії. Він відіграв важливу роль у легендарній Віденській битві, яка, до речі, зупи­нила турецький наступ на Європу.

Крім будинку й медалі, рятівник отримав від міської влади Відня триста мішків кави. Зерна кави залишили в обозі турки, щоправда, австрійці вважали їх кормом для верблюдів. Однак тварини каву їсти не захотіли.

Підприємливий українець не розгубився й відкрив кав’ярню. Віденцям кава припала до смаку. Кульчицький, одягнувши турецький одяг, частував своїх гостей, пом’якшуючи смак кави медом, цукром, а згодом — молоком і вершками.

Нині одна з віденських вулиць названа на честь героя-каво- вара, на ній же українцеві встановлено погруддя.

157 слів

Всеукраїнський  радіодиктант

Опубліковано в Підготовка до ДПА

«Золотий голос» України

    Її називають «золотим голосом» України. Ніна Матвієнко народилася на Житомирщині в багатодітній сім’ї. Після закін­чення Київського університету імені Тараса Шевченка була прийнята солісткою хору імені Григорія Верьовки, з яким спів­ працювала майже тридцять років. А ще співачка виступала в складі тріо «Золоті ключі», нинішній етап її пісенної творчості пов'язаний із роботою в ансамблі «Київська камерата».

У репертуарі співачки — численні народні пісні, обрядові, лі­ричні, гумористичні, патріотичні твори, пісні-балади... Чимало з-поміж них вона записала в різних куточках України, урятував­ши від забуття.

Невичерпними здаються працелюбність і творчий діапазон співачки: вона створила образи Марусі Чурай і Катерини Біло­кур, знялася в кількох фільмах, брала участь у багатьох радіо­постановках. Співачка озвучує документальні стрічки, багато працює як режисер-постановник. Її заслуги щодо популяризації української пісні оцінено високими званнями: народна артистка України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шев­ченка, Герой України.

Нині співачка продовжує активну концертну діяльність, з ве­ликим успіхом виступала в Мексиці, Канаді, США, Франції, Польщі, її спів захоплено вітали слухачі багатьох інших країн. Завдяки «золотому голосові» Ніни Матвієнко світ відкриває

найкращі скарби української пісні.

166 слів                                                   

За В. Говоровим
Опубліковано в Підготовка до ДПА
Сторінка 1 з 32
 
Виктор Новосад на сервере Стихи.ру
загрузка...
« Освітній портал »   2013 р.